Ключові моменти:
- В Одесі тупик Леваневського перейменували на провулок Толвинського.
- Сигізмунд Леваневський — відомий радянський льотчик, Герой СРСР, учасник порятунку челюскінців, зниклий під час польоту через Північний полюс.
- Микола Толвинський — архітектор польського походження, автор багатьох знакових будівель Одеси, зокрема корпусів університету та Куяльницького курорту.
- Обидва були вихідцями з польських дворянських родин, але залишили різний слід в історії міста.
У квітні 1934 року брав участь в операції з евакуації екіпажу та пасажирів пароплава «Челюскін»,
що затонув у льодах. Був відряджений до США для закупівлі двох літаків марки Consolidated Fleetster, краще підготовлених для роботи в полярних широтах, ніж радянські.
Через аварію літака Fleetster, спричинену обмерзанням, у льодовий табір челюскінців Леваневський не літав. Через кілька днів, ризикуючи життям, він на літаку У-2 (це біплан з відкритою кабіною, відомий у народі як «кукурудзник») із частково несправним мотором доставив з Уелена в бухту Лаврентія (це Крайня Північ, як кажуть, «у чорта на кулічках») хірурга, який зробив там невідкладну операцію з приводу гострого апендициту одному з «челюскінців».
До речі, трохи відовлічуся й розповім про майже (але не зовсім!) аналогічну ситуацію. Це сталося через 37 років, у 1961-му, на радянській антарктичній станції. 27-річний хірург Рогозов був там єдиним медиком, і в нього почався гострий апендицит.
Погодні умови — не для авіації, та й зв’язок зник. Дилема: або перитоніт і гарантована загибель, або… І він зробив операцію сам собі! Під місцевим наркозом, дивлячись у дзеркало, яке тримав метеоролог. Інструменти подавав механік.
Оперував 2 години, кілька разів втрачав свідомість.
Для порівняння: у 1988 році в Херсонській обласній лікарні бригада з двох чудових хірургів робила апендектомію автору цих рядків. До речі, один із них — Олександр Близнюк — випускник Одеського медінституту. Операція тривала майже… 2 години. А Рогозов тоді, у 1961-му, після «самообслуговування» вижив!
Але повернімося до Леваневського. У серпні 1935 року літак АНТ-25 (конструктор — А. М. Туполєв) з екіпажем під командуванням Леваневського здійснив спробу безпосадкового перельоту маршрутом Москва — Північний полюс — Сан-Франциско, про що урочисто оголосили заздалегідь (встигли навіть випустити пам’ятну поштову марку).
Однак після подолання близько 2000 км з двигуна потекла олія, яка почала затікати в кабіну пілота. Літак повернувся та сів на аеродромі під Новгородом, причому під час посадки загорівся. Екіпаж із великими труднощами загасив літак.
Причина витікання: в бак налили забагато олії, вона почала пінитися, а її надлишки — просочуватися в кабіну. На нараді в Сталіна Леваневський у присутності Туполєва заявив,
що Туполєв — шкідник і свідомо робить погані літаки.
Не стверджуватиму, що саме «завдяки» Леваневському, але в 1937-му Туполєва за «шкідництво і шпигунство» посадили. Сидів у «шарашці» — конструкторському бюро під наглядом НКВС. Термін до 1941 року відбував разом із такими великими конструкторами, як Корольов, Глушко, Петляков. Пізніше Туполєв став тричі Героєм соцпраці.
У серпні — вересні 1936 року Леваневський з Левченком здійснили політ із Лос-Анджелеса до Москви на поплавковому пасажирському одномоторному літаку "Валті" американського авіаконструктора Джерарда Валті. Маршрут пролягав із посадками в Сіетлі, на Алясці, з кількома посадками в СРСР.
12 серпня 1937 року чотиримоторний літак ДБ-А з екіпажем із шести осіб під командуванням Леваневського розпочав політ із Москви через Північний полюс у Фербанкс (Аляска, США). Це була одна з перших машин цього проєкту, фактично експериментальна.
Радіозв’язок із літаком перервався 13 серпня після прольоту над Північним полюсом. Леваневський повідомляв про відмову крайнього правого двигуна та про погані метеоумови («Відмовив правий крайній через систему подання олії.
Йдемо на трьох, важко. Йдемо в суцільних хмарах»).
Це і був тупик... Більше про долю літака та екіпажу достеменно нічого не відомо. Залишається лише додати, що після «допитів із пристрастю» у зізнаннях арештованого в 1937 році авіаконструктора Туполєва, серед іншого, містилося твердження, що він «зривав переліт Леваневського через полюс»...
Часи були такі. Якось, вивчаючи «Білу книгу Херсонської області», я дізнався про долю одного сільського «ні разу не грамотного» пастуха. Хтось у 1937-му доніс на нього, приїхали чекісти з обшуком і з’ясували, що він — шпигун. Не японський, не німецький, не англійський, а… латинський. Так, на горищі його халупи розкопали наполовину погризений щурами дореволюційний російсько-латинський словник…
Читайте також: В Одесі з’явився провулок Професора Кононовича — астронома, який фотографував Сонце
Архітектор Толвинський подарував Одесі будівлю університету та інші пам’ятки архітектуриВ Одесі тупик Леваневського зараз перетворився на провулок Толвинського. Цікаво, що і той, і інший — із польських дворянських родин. Микола Толвинський (1857–1924)
родом із Варшави. Закінчив там Художнє училище, вступив до Імператорської академії мистецтв у Петербурзі.
Після закінчення навчання Толвинський отримав посаду молодшого архітектора Херсона. У 1889 році переїхав працювати в Одесу. Деякий час перебував на міській службі, виконуючи обов’язки архітектора міської управи та Одеського окружного суду. Згодом — архітектор Імператорського Новоросійського (Одеського) університету, керував будівництвом нових корпусів університету.
Варто лише поглянути на широкий список створених ним в Одесі будівель, кожна з яких — явище, і починаєш дивуватися: як же так, що значно раніше серед одеських топонімів не звучало ім’я Толвинського?! І взагалі, що це за рівень — «аж» цілий провулок?! Людина ж залишила ТАКИЙ слід в Одесі!
Наведу лише кілька позицій:
- Будівля фізико-хімічного факультету Новоросійського (Одеського) університету, вулиця Пастера, 27 (1897—1899);
- Бібліотека ОНУ, вулиця Преображенська, 24 (1900—1902);
- Астрономічна обсерваторія (1890–1895);
- Міське дівоче училище, вулиця Старопортофранківська, 32 (1890—1891);
- Комплекс будівель Куяльницького курорту (1890—1892);
- Будівля музею анатомії людини, Валихівський провулок, 3а (1892).
Центральний палац одружень у Херсоні, архітектор — Микола Толвинський. Саме там без року півстоліття тому ми з моєю Єлизаветою розписалися під зобов’язанням любити одне одного. Поки що виходить...
Читайте також:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса