Ключові моменти:
- Вулицю генерала Доватора перейменовано відповідно до закону про декомунізацію.
- Лев Доватор — радянський генерал білоруського походження, герой Другої світової, але не мав стосунку до Одеси.
- Нова назва — Хортицька — присвячена легендарному острову Хортиця, колисці запорізького козацтва.
- Острів Хортиця визнано одним із семи чудес України та він є національним заповідником.
закінчив академію, брав участь у громадянській війні в Іспанії на боці республіканців. Повернувшись у 1939 році, очолив штаб кавалерійської бригади, а згодом і кавалерійської дивізії. У серпні 1941 року став командувачем Оперативної кавалерійської групи, сформованої з двох дивізій. Група Доватора здійснила рейд у тил ворога на території Смоленської області, завдавши серйозних втрат гітлерівцям. Потім були ще вдалі рейди по тилах ворога в Московській області. Там, у грудні 1941-го, генерал-майор Доватор був смертельно поранений кулеметною чергою. Тоді ж йому посмертно присвоїли звання Героя СРСР. Підсумок: попри беззаперечний героїзм, він не мав стосунку до Одеси. А також — закон про декомунізацію топонімів. Чому вулиця Доватора стала ХортицькоюДалі — про вулицю Хортицьку, названу, звісно, на честь острова Хортиця — одного з найзнаковіших і найсвятіших місць України. Він розташований на річці Дніпро в межах сучасного Запоріжжя і вважається колискою запорізького козацтва. Назва «Хортиця» походить, імовірно, від старослов’янського слова «хорт» — «швидкий, стрімкий»,
за аналогією з течією Дніпра. Історія острова, як то кажуть, «із бородою». Археологи виявили тут стоянки давніх людей, знаряддя праці, кам’яні скульптури та кургани. У бронзову добу Хортиця входила до ареалу скіфської культури — про це свідчать кургани, поховання та знамениті «кам’яні баби». Через Дніпро в районі Хортиці проходив давній торговий шлях «із варяг у греки». Тут зупинялися слов’яни, готи, хазари, печеніги. У 1550-х роках гетьман Дмитро Вишневецький (Байда) збудував на сусідньому острівці Мала Хортиця першу укріплену козацьку фортецю — попередницю Запорізької Січі. Звідси й почалася історія запорізького козацтва — вільного воїнського товариства, що захищало українські землі від набігів чужинців. У XVI–XVIII століттях околиці Хортиці були центром військового, господарського й духовного життя козаків. На острові збиралися козацькі ради, зберігалася зброя й запаси, стояли січові пости. Після ліквідації Січі в 1775 році Катериною ІІ Хортиця втратила військове значення, але залишилася символом козацької волі. У 1789 році острів і прилеглі землі заселили меноніти — німецькі переселенці-протестанти,
запрошені Катериною. Вони створили зразкове сільське господарство, млини, школи й майстерні. До сьогодні збереглися залишки їхніх будівель і кладовищ. Під час будівництва ДніпроГЕСу (1930-ті) рівень води піднявся, і частина малих островів навколо Хортиці була затоплена. У роки Другої світової війни Хортиця стала ареною запеклих боїв між радянськими та німецькими військами. На острові є військові поховання й пам’ятники. У 1965 році острів оголосили державним заповідником. У 1993 році створено Національний заповідник «Хортиця», який включає природні, археологічні та історичні пам’ятки. Тут розташований історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» — реконструкція козацької фортеці, де проводяться фестивалі й козацькі ігри. Довжина острова близько 12 км, ширина — до 2,5 км. На острові мешкає понад 1000 видів рослин і тварин, багато з яких занесені до Червоної книги. Острів Хортиця — одне з «Семи чудес України» (офіційно визнане у 2007 році). Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
