Сьогодні героєм розповіді став завідувач травматологічного відділення Ізмаїльської міської центральної лікарні, лікар вищої категорії Іван Михайлович Євчев — людина, яка присвятила медицині майже пів століття свого життя.
Медзаклад оприлюднив інтерв'ю, у якому лікар ділиться спогадами про шлях у професію, роботу, родину, досягнення колег і власні мрії.
Перший у селі, хто став лікаремСвій шлях у медицині Іван Михайлович почав, не маючи жодного прикладу серед односельців.
«У нас у селі не було жодного медика, — пригадує він. — Батьки радили йти на ветеринара, бо в селі завжди є робота. А я подумав: якщо лікувати, то людей. Це стало справою принципу».
Після школи з медаллю він вступив до Одеського медичного інституту імені Пирогова, а після інтернатури з хірургії та ортопедії-травматології у 1980 році переїхав до Ізмаїла. Тут і залишився — на все життя.
Перші операції він згадує з усмішкою, хоча тоді це була велика відповідальність. «Під час інтернатури в Арцизі зробив свій перший апендицит самостійно. Старший колега стояв за дверима й сказав після операції: “Ну все,
можеш працювати”».
45 років в Ізмаїлі: від молодого хірурга до наставникаВ Ізмаїлі Євчева зустріли досвідчені лікарі, які одразу розгледіли в ньому майбутнього фахівця. З часом він очолив травматологічне відділення і вже понад 20 років керує ним.
«Ми часто оперуємо людей за 80 років, — розповідає лікар. — Головне — не дати людині залежатися. Якщо після операції пацієнт уже на третій день робить кілька кроків — це велика перемога».
У своїй роботі лікар активно використовує імпланти та сучасні методи, але мріє про оновлення обладнання. «Дуже потрібна С-дуга — апарат, який дозволяє бачити все під час операції в реальному часі. Це дає змогу робити малотравматичні операції», — пояснює він.
За роки роботи Іван Євчев провів або брав участь приблизно у 40 тисячах операцій А ще — підготував десять інтернів, частина з яких працює сьогодні в Ізмаїлі, Одесі, Рені та навіть в Ізраїлі.
«Найскладніші — переломи плечової кістки біля ліктьового суглоба. Там треба буквально “зібрати” кістку по шматочках. Але коли бачиш, що людина знову рухає рукою — це найкраща нагорода».
Сім’я, колеги та справжні цінностіПоруч з Іваном Михайловичем завжди була родина.
Його дружина — також працює в Ізмаїльській лікарні, діти продовжили батьківську справу: син став стоматологом, донька — терапевтом.
«Я горджуся ними. Ми часто радимось одне з одним. Іноді вже я у доньки консультуюсь — щодо власного здоров’я», — усміхається лікар.
Його колектив — дев’ять лікарів, усі місцеві, професійні, віддані своїй справі. «Я жартую, що тепер моя функція — як у машині: контроль смуги руху. Головне, щоб тримали курс. А вони — молодці, навіть я у них вчуся».
Про сенс життя, війну і мріюПопри роки напруженої праці, Іван Євчев залишається життєрадісним. Любить працювати у саду, вирощує хурму, інжир, гранати та ківі. Але головною своєю місією вважає допомогу людям.
«Якби міг знову обирати професію — пішов би тим самим шляхом. Бо коли йдеш містом і чуєш: “Ви мене оперували, дякую вам” — це безцінно».
Його найбільша мрія сьогодні — мир:
«Щоб війна закінчилася, щоб усі повернулися додому. Більше нічого не треба».
ДосьєІван Михайлович Євчев
- Завідувач травматологічного відділення Ізмаїльської міської центральної лікарні
- Лікар вищої категорії
- У медицині — майже 50 років
- Провів і брав участь у понад 40 000 операцій
- Підготував 10 інтернів, серед яких четверо працюють в Ізмаїлі
- Одружений, має двох дітей і трьох онуків
— Це життя. Іншого слова не підберу.
– Що найважче у вашій роботі?
— Відповідальність. Коли на кону — людське життя.
– Ваш рецепт професійного довголіття?
— Не втрачати інтерес і вчитися навіть у молодих.
– Яке ваше головне досягнення?
— Учні. Коли бачиш, що вони працюють — значить, усе було не дарма.
– Про що мрієте?
— Про мир і спокій. І щоб наші лікарі залишалися в Україні.
За інформацією Ізмаїльської міської центральної лікарні.
