Зельц, Кандель, Страсбург - такі назви колишніх німецьких колоній, які увійшли до вкладу Лиманської селищної громади у Роздільнянському районі на Одещині. Друге століття поспіль їх архітектурні пам'ятки занепадають і руйнуються від часу. Тоді як могли б стати об'єктами для досліджень пошуковців, розвитку туристичних маршрутів та джерелом доходів місцевого бюджету.
Район. Роздільна зробив невелике історичне дослідження появи цих культових сопрудж на території сучасної Одещини.
Селище Лиманське розташоване на самісінькому кордоні України – на іншому боці Кучурганського водосховища вже Молдова. Проте воно зберігає руїни католицького костелу – найбільшого німецького собору на півдні України. Його велич і розмах досі вражає кожного, хто сюди потрапить. Римок-католицький костел зведений у стилі неоготики, його грандіозна висота, подвійні вежі з ліпниною, - усе занепадає й руйнується.
Лиманське – це центр нової громади в Роздільнянському районі, на самісінькому кордоні України з Молдовою, вірніше, з самопроголошеним “Придністров’ям”. Раніше це поселення називалося
Зельц бо було засноване німцями-колоністами, яким тодішня влада царської Росії дозволила оселитись на цих землях.
У 1808 році Зельц став центром Кучурганського колоністського округа, що складався з 6 колоній. Всього на території сучасної Одеської області діяло два колоністських округи. Принцип формування всіх тодішніх колоній був простим – за зразком типового німецького села: в центрі поселення — лютеранська або католицька церква, волосне правління, школа.
У 1886 році тут мешкало більше 2,5 тис. осіб За часи Радянської України, з 1924 по 1938 рр., Зельц був центром одного з п’яти німецьких національних районів.
Німецький храм в с. Лиманське (колишня колонія Зельц), вигляд зсередини Кірха у Зельці була збудована 1901 року і стала головним католицьким собором всего Кучурганського округу (до нього входило 6 німецьких колоний і у кожній була своя церква).
На святині німці не економили. Костел збудований не з дешевого, традиційного для Одеси вапняка, а з цегли. Він мав дві вежі висотою 60 метрів, а на фасадних стінах ще збереглися барельєфи хрестів.Згідно з архівами,
внутрішнє оздоблення церкви було дуже багатим.
У 1901 тут облаштували різний алтар, виготовлений на замовлення в Австрії потім додали кафедру і боковий алтар. У 1906 встановили дерев’яні статуї Святого Антонія и розіп’ятого Христа.
Історичне фото храму в с. Зельц. Архів Лиманської громадиУ радянські часи святиню перетворили на сільський клуб, пізніше зерносховище.Під час Другої світової війни церква ледве вистояла, а після того храм Успіння Пресвятої Богородиці так ніхто й не відновлював. Хоча досі вн є
Німецький костел у с. Рибальське (колишня колонія Кандель)Поряд у селі Рибальське занепадає ще один храм, це колишнє поселення Кандель Тут також зберігся давній римо-католицький храм, не менш величний, ніж у Зельці.
Стіни Собору Пресвятої Трійці самотньо височіють кілька десятків років: їх ніхто не відновлює. У держави й раніше не було коштів, а під час великої війни й поготів. Тож Лиманська громада, маючи на своїй території залишки величних культових споруд,
В обох тодішніх колоніях налічувалось до 2700 жителів. Крім цих величних споруд, тут існували, школа,
магазини, – можна уявити, яким насиченим було життя.
До сучасних часів збереглося чимало німецьких будинків, міцних на надійних. Та у липні 1919 року жителів колоній Кандель та Зельц примусово мобілізували до Червоної армії; ті, хто лишився тут, пережив колективізацію, або вмер від голоду в 1933-му.
Вже під час Другої світової війни німців-колоністів звідси депортували до Німеччини, радянська влада репресувала всіх до одного за національною ознакою.
Історія, як правило, повторюється, як і знущання над цілими народами і людьми.
Німецький костел в с. Рибальське (колишній Кандель)/ Фото: Оксана ПіднебеснаТа ми рухаємося далі. Село Кучурган і центральна його споруда, Будинок культури, - це теж багато спадщина від німців. Раніше поселення називалось Страсбург, і носило це ім’я аж до 1944 року. Хоча й після перейменування в радянські часи, місев ще довго казали, що їдуть на базар "у Страсбург" тут, в Кучургані, досі діє великий ринок, щоправда, після закриття КПП на кордоні з невизнаною "Придністровською республікою", вн з кожним роком занепадає.
А тоді, в далекому 1863 році коштом парафіян тут було споруджено мурований костел,
який у 1908 року освятив єпископ Тираспільський Йосип Кесслер
Забудований до невпізнаваності храм в с. Кучурган, фасадна частинаРадянська влада, як заведено, добряче познущалася з сакральної споруди: в будівлі колишнього храму розмістили Будинок культури. Більшу частину храму ззовні замурували, а всередині колишній костел перетворили на актову залу.
Проте тут досі збереглось автентичне покриття підлоги та деякі інші храмові елементи, колони та сходи.
Місцевий громадський діяч, депутат Лиманської селищної ради Микола Доносіян який став нашим провідником історичними стежками громади, показує мозаїчну підлогу, де зберігся орнамент первісної будівлі.
Пан Микола пригадує, ще в його молоді роки фасадна частина храму не була понівечена радянськими “зодчими”, і навіть поділився світлиною з власного архіву: на ній видно, як виглядала сакральна споруда до "перебудови"
Храм в Кучурганах. Фото: власний архів Миколи ДоносіянаТрагічні сторінки життя не тільки німців, а й інших народів колишнього СРСР, – під гнітом, в імперській окупації, залякуваннях, виселеннях та знущаннях, – мали б давно виробити імунітет в українців до насаджування ворожої політики.
Проте, на жаль, не всі роблять з минулого вірні висновки.
