Олексій Адаменко — командир відділення однієї з пожежно-рятувальних частин Одеси.
У лавах ДСНС він служить уже майже шість років. Попри керівну посаду, Олексій зізнається, що завжди залишався людиною «передової», а не кабінету. Йому ближча реальна робота в диму, порятунок людей та тварин із важким спорядженням у руках, аніж папери й звіти. Головним прикладом для чоловіка став його батько, який усе життя присвятив пожежно-рятувальній службі.
Свій перший бойовий виїзд Олексій пам’ятає до деталей. Тоді горіла сторожка, огороджена високим парканом із колючим дротом. Попри намагання допомогти, охоронець всередині трагічно загинув ще до приїзду ДСНС. Для молодого рятувальника це став перший болючий досвід. Утім, за словами Олексія, морально найважче виїжджати не на пожежі, а на дорожньо-транспортні пригоди. ДТП — це понівечені машини, кров і багатогодинна ювелірна робота з гідравлічним інструментом, де кожен рух має бути максимально обережним, аби не завдати постраждалим іще більшої шкоди. На думку вогнеборця, з часом до такого навантаження або звикаєш психологічно,
або просто йдеш із професії.
Після 24 лютого 2022 року робота рятувальників змінилася кардинально. До звичних викликів додалися ліквідації наслідків ракетних ударів, атак «шахедів», розбори завалів та постійний ризик повторних обстрілів. Одним із найстрашніших моментів у житті Олексія став приліт ворожого безпілотника у знаменитий одеський «помаранчевий будинок». Рятувальники прибули, коли дев’ятиповерхівка вже палала. Ланка Олексія з чотирьох колег піднялася всередину у густий дим та темряву. Раптом пошкоджені бетонні плити почали зміщуватися і тріщати. Рятувальники встигли вибігти на вулицю за лічені секунди до того, як перекриття повністю обвалилися на місці їхнього перебування. Тоді чоловіки привітали один одного з другим днем народження, змінили балони в апаратах і повернулися до роботи, адже під завалами залишалися люди.
Окремим болем для вогнеборця є загибель його колеги Антона, який помер на робочому місці під час однієї з пожеж. Про свій підрозділ Олексій говорить як про другу родину, адже під сиренами та вибухами довіра між побратимами стає абсолютною. Наразі командир не прагне високих кабінетних посад і хоче залишатися там, де може приносити реальну допомогу. Олексій мріє про якнайшвидше закінчення війни та мирне життя, а вже цього літа, після семи років стосунків, планує одружитися зі своєю коханою дівчиною.
Джерело: пресслужба ДСНС в Одеській області.
