Багатонаціональний південь Одеської області – куточок, де на невеликому клаптику землі століттями живуть пліч-о-пліч болгари, гагаузи, албанці, молдовани, українці та інші народи. Кожна спільнота береже свою культуру, обряди та мову. Але деякі з цих мов сьогодні опинилися на межі зникнення. Гагаузька – одна з них.
Мова, яка може зникнути за одне поколінняГагаузи – тюркомовний православний народ, який компактно проживає в Українській Бессарабії та Республіці Молдова. За різними оцінками, в Одеській області налічується від 25 до 30 тисяч гагаузів, більшість із яких зосереджена в Болградському районі. Однак мовознавці б'ють на сполох: дедалі більше молодих гагаузів не розмовляє рідною мовою. Процес асиміляції прискорився ще в радянські часи, коли гагаузька не мала жодного офіційного статусу. Сьогодні, в умовах війни та внутрішньої міграції, ця тенденція лише посилюється.
У селах Бессарабії картина невтішна: якщо старше покоління ще розмовляє гагаузькою в побуті, то молодь дедалі частіше переходить на українську чи російську. Передача мови від батьків до дітей – найприродніший механізм її збереження – поступово руйнується.
Школа залишається чи не єдиним місцем, де гагаузька звучить систематично.
Корінний народ України: важливий крок до визнанняПитання збереження гагаузької мови набуває особливої ваги на тлі обговорення можливого включення гагаузів до переліку корінних народів України. Такий статус надасть народові додаткові правові гарантії – зокрема, право на збереження та розвиток власної мови, культури та самобутності, закріплені законодавчо. Для мови, яка стоїть на порозі зникнення, це може стати рятівним механізмом – інструментом, який зобов'яже державу системно підтримувати її викладання, видання підручників та розвиток культурних інституцій.
Активісти гагаузької спільноти в Україні давно домагаються цього визнання. Вони наполягають: гагаузи – не переселенці й не діаспора, а народ, що століттями живе на цій землі і має на неї таке саме право, як і будь-який інший корінний народ.
Фото з особистого архіву Ольги КулаксизПрактичну роботу зі збереження мови в навчальному середовищі найкраще ілюструє досвід Виноградівського ліцею імені Олександра Банєва Болградської громади – закладу,
де гагаузьку мову викладають понад 30 років.
Коли у 1992 році Україна створила умови для розвитку мов національних меншин, адміністрація школи запропонувала розпочати факультативне вивчення гагаузької. Першою на цей крок наважилася вчителька початкових класів Ольга Кулаксиз – нині авторка підручників із гагаузької мови для 1–4 класів та директорка обласного центру гагаузької культури у селі Виноградівка.
«Радість від пропозиції швидко перетворилася на страх, бо не було нічого: ні навчальних програм, ні підручників, – згадує Ольга Семенівна. – Довелося їхати по допомогу до школи мого рідного гагаузького села Дезгінжа в Республіці Молдова. Там уже кілька років викладали гагаузьку, і вчителі поділилися своїми матеріалами. Саме ті підручники допомогли нам закохати дітей у рідну мову.»
Але запозичених матеріалів бракувало. У 2006 році Ольга Кулаксиз разом із колегами – Марією Щербан, Вірою Дімовою, Єфтенією Сюрма, Федорою Арнаут та методистом Анатолієм Мілковим – розробили власну навчальну програму з гагаузької мови та літератури для 1–4 класів. Це стало переломним моментом:
мова перестала бути факультативом і посіла місце повноцінного навчального предмета.
Далі з'явилися підручники: у 2008 році — «Весела абетка» для першокласників, згодом – посібники для кожного класу, які постійно вдосконалювалися. Останній оновлений підручник для четвертого класу вийшов друком у 2021 році.
Проблема, яка не зникає: брак матеріалів і носіїв мовиПопри десятиліття наполегливої праці, проблема нестачі навчальних матеріалів залишається гострою. Підручники є, але додаткової літератури катастрофічно мало. Художніх книг, дитячих видань, медіаконтенту гагаузькою майже немає.
«Діти вчать мову з задоволенням, але поза школою вони майже не чують її. Вдома батьки все частіше говорять не гагаузькою. Якщо школа припинить цю роботу – мова зникне в селах за одне-два покоління», – каже директорка ліцею Світлана Драганова.
Вчителька гагаузької мови Євгенія Кішлали викладає предмет із 1998 року і бачить, як змінювалися діти та їхнє ставлення до рідної мови.
«Найбільше учні люблять говорити про традиції та обрядовість, співати гагаузькі пісні, вчити вірші. Їм цікаво дізнаватися про побут предків.
Але є і сумна тенденція: деякі діти приходять до школи й уже майже не знають мови – вдома з ними просто не розмовляли гагаузькою».
Збереження гагаузької в Україні тримається на небагатьох людях. Ольга Кулаксиз – одна з тих, хто десятиліттями поєднує викладання, написання підручників та культурно-просвітницьку роботу в обласному центрі гагаузької культури.
«Проблема в тому, що ентузіазму окремих людей недостатньо для системного порятунку мови. Потрібна державна підтримка: фінансування видання підручників, підготовка педагогічних кадрів, розвиток гагаузькомовного медіапростору. Без цього навіть найвідданіші активісти не зможуть протистояти природному процесу мовної асиміляції,» – каже Ольга Семенівна.
Головне фото з особистого архіву Ольги Кулаксиз. На фото злива направо: Ольга Кулаксиз — директорка обласного центру гагаузької культури, Левент Більген — Посол Турецької Республіки в Україні та Мюхеттін Челік — Генеральний консул Туреччини в Одесі.
