У комп'ютерних шутерах, якими він колись захоплювався, режим «стелс» — це мистецтво залишатися невидимим. Перейти в тінь, вистежити ворога і завдати точного удару — чиста військова тактика. Для воїна 126-ї окремої бригади ТрО на псевдо «Стелс» цей режим став не просто позивним, а другою натурою на реальному полі бою.
Наш герой — корінний мешканець міста Білгород-Дністровський у чиєму серці міцно переплелися давня історія рідного краю та сучасна військова звитяга. Про шлях воїна розповідають у 808 Дністровській окремій бригаді підтримки
Сучасна війна — це жорстоке змагання технологій та маскування. Бажання бійця бути непомітним тут — не страх, а тверезий розрахунок і запорука переваги. У цивільному житті Стелс ніколи не шукав слави чи гучних аплодисментів. Він із тих людей, яких визначають не слова, а внутрішня система цінностей та вчинки. Це глибоко етичний, вольовий чоловік, який вміє ховати себе від зайвої уваги і, найголовніше, — від очей ворога.
Полювання над Дніпром: особистий рахунокЦя історія гартувалася під час виконання важких бойових завдань на Херсонщині Завдання було прозаїчним,
але смертельно небезпечним — будувати укріплення під небом, яке буквально роїлося ворожим залізом. За двадцять днів перебування на позиціях четвірка наших воїнів не лише копала землю, а й влаштувала на російські дрони справжнє полювання. Спільний улов — чотири «Мавіки», один FPV-дрон та дві «Молнії».
Обидві «Молнії» (російські безпілотники літакового типу) — це особистий рахунок Стелса.
«Коли я збив ту першу ворожу "Молнію", вона впала на нашому боці. Мене аж підкидало від ейфорії! — згадує боєць, і в його голосі досі відчувається той гарячий адреналін. — Я був упевнений майже на всі сто відсотків, що цим пострілом врятував комусь життя. Це ні з чим не зрівнянні відчуття. Розуміння, що ти щось зміг, що ти вніс свій прямий вклад у цей день».
Другу «Молнію», яка саме заходила на удар і розверталася, Стелс «дістав» прямо над водою — вона рухнула на дно Дніпра. У молодшого сержанта є свій секрет полювання на повітряні цілі зі звичайної системи АК. Він віддає перевагу виключно поодиноким пострілам. При стрільбі чергою зброю неминуче задирає вгору, тоді як поодинокі — значно влучніші та дозволяють миттєво коригувати вогонь.
Двадцять вісім янголів-охоронців під обстріломОдин із найтепліших і водночас найстрашніших спогадів Стелса з Херсонщини схожий на військову притчу. Хлопці тримали пункт спостереження на самому березі Дніпра. Узбережжя поросло високими тополями, які довгий час служили природною ширмою. Ворог не бачив позицію впритул, тому гатив наосліп.
Обстріли були нищівними. Снаряди лягали навколо все ближче, випалюючи землю. У радіусі п'ятдесяти метрів геть усі будівлі були зруйновані до фундаменту. Неушкодженим залишався лише один старенький сарай, де ховалися бійці.
«Ми сиділи там під гуркіт вибухів, і раптом я підняв голову, — розповідає Стелс. — Весь дах зсередини був усіяний гніздами ластівок. Я нарахував їх рівно двадцять вісім. Коли все стихло, ми вийшли назовні: довкола суцільне згарище, а наш сарай стоїть цілісінький. Таке відчуття, що хлопців берегли янголи-охоронці тих пташок. Іншого пояснення в мене просто немає».
Образ ластівки став для воїна сакральним. Молодший сержант порівнює пташину працю з долею українського народу:
- Ластівка будує своє гніздо самотужки, носячи кожну соломинку.
- Так само й більшість українців: усе життя будують свої домівки власними руками, збирають по цеглинці, гілочку до гілочки.
- А потім приходять ті, хто колись називав себе «братами», і руйнують міста, вбиваючи людей лише з однією дикою метою — знову перефарбувати нашу країну в червоний колір.
найстрашніше — це не втрата стін. Найстрашніше те, що кожен день ми втрачаємо найкращих людей і по краплині виціджуємо людяність із власних душ, аби просто наблизити мир, у якому житимуть наші діти. Боєць емоційно додає, що мріє про день, коли в Україні створять величний пам’ятник нашим жінкам — дружинам, матерям, сестрам, які взяли на себе важку ношу тилу і, попри розпач, продовжують чекати.
Про лідерство, «добрий ґрунт» та братерствоДля Стелса війна — це не лише про зброю, це про людські стосунки. Його перша реакція на несправедливість завжди чоловіча — гнів. Але він навчився його приборкувати, бо руйнівні емоції (як і алкоголь) на фронті лише погіршують ситуацію. Молодший сержант категоричний: спиртне нічого не вирішує, воно лише дістає на поверхню найгірші людські вади.
Він щиро вірить у силу оточення:
«Це як насіння. Якщо людина потрапляє в добрий ґрунт, вона проростає і дає гарний врожай. У поганих умовах — просто засихає і гине. Тому кожен командир шукає людей, на яких можна спертися».
Надійність командира, на думку бійця, починається виключно з особистого прикладу.
Коли командир сам, переступаючи через втому та власне «не хочу», показує характер — за ним підуть у вогонь. Яскравим прикладом для хлопців став їхній ротний на Херсонщині:
«Золота людина. Він особисто виходив на місце, вдавався у кожну дрібницю, питав, чим допомогти саперам». У сучасній війні така прискіплива взаємодія піхоти та саперів — на вагу золота.
Додаткову силу Стелсу дає те, що на фронті він не один. Плечем до плеча з ним стоїть рідний брат. Маючи трьох дітей та повне законне право залишитися вдома, брат не зміг сидіти в тилу і пішов захищати країну. Вдома на самого Стелса також чекають дружина та двоє синів.
«Спаяний колектив набагато ефективніший. Коли брат поруч, мені спокійніше. І йому спокійніше, коли поруч я. Мені здається, у цьому родинному зв'язку і є величезна частина нашого успіху на позиціях».
Погляд у майбутнєВійна змінюється щодня, і режим «стелс» сьогодні потребує нових, технологічних інструментів. Брати не зупиняються у розвитку. Молодший сержант уже успішно пройшов навчання на оператора БпЛА і зараз активно займається дистанційним мінуванням,
випалюючи ворога професійно та непомітно. Його брат прямо зараз завершує аналогічний курс підготовки.
Дивлячись на таких людей, як Стелс — тихих професіоналів із непохитним етичним стрижнем, які не кричать про свій патріотизм, — розумієш: саме на таких козаках тримається сьогодні наше небо.
А в хвилини затишшя між боями та керуванням дронами, коли «стелс-режим» можна поставити на паузу, в душі воїна прокидається глибока, щемлива поезія, присвячена коханій жінці:
«Я хочу вибачитися за цю весну, що я не поряд І зиму, осінь та весну. На перший рік війна забрала ту ніжність, яку не встигну я подарувати тобі. Ми в серці своєму будуємо фортеці, ховаючи у таємних коридорах свої страхи та пережити лише з однією метою, щоб зберегти, не втратити себе!!! Я вибачаюсь, серденько моє!»
Олександр ДУДЮК, молодший сержант, ТВО начальника групи комунікації 808 Дністровської окремої бригади підтримки
