У невеликому місті на Одещині кілька звичайних працюючих людей зібралися в обідню перерву — і за півроку поставили виставу. Без театральної освіти, майже без бюджету, але з повним залом і десятьма тисячами гривень, зібраними для армії за п'ять хвилин після фіналу. Так у Роздільній з'явився театральний гурт.
Про цю історію мистецтва та волонтерства для Район.Роздільна розказав один із учасників.
Володимир Гуцул народився і виріс у Роздільній, але доросле життя провів далеко від неї — навчався в Харкові, працював у театральній антрепризі, роками жив у Ялті. До рідного міста повернувся у 2009 році через сімейні обставини.
«З одного боку жалію, а з іншого — радію, що не бачив Крим російським», — каже він сьогодні без пафосу.
Із початком повномасштабного вторгнення Гуцул пішов до війська на другий день — і це була вже не перша спроба. У 2015 році він добровольцем записався на навчання, але отримав травму і тоді служба не склалася. У 2022-му його зарахували до сил ППО, і він прослужив у протиповітряній обороні півтора року. Звільнився через хворобу батька — рак, доглядати вдома не було кому.
«Довелося бути з ним останні роки його життя», — каже він. Після цього повернутися на службу вже не дозволив вік.
У Роздільній Гуцул жив тихо, роботи з театром не мав і особливо ні з ким не спілкувався. Аж поки не зателефонував однокласник. Олег Навроцький покликав його до районного будинку культури, де зібралося кілька персон, які хотіли творити.
«Я прийшов, там була група людей, які мали бажання. Я зрадів і пішов їм назустріч, бо як би там не було — театральне діло мене цікавить», — розповідає Володимир.
На перший збір прийшли 11–12 осіб. Залишилося п'ятеро: Алла Буєвська, Марина Максименко, Олег Засоба, Олег Навроцький і сам Володимир Гуцул. Жоден із них не має театральної освіти і ніхто раніше не стояв на професійній сцені.
«Для мене це ще сильніше, — каже Гуцул. — Люди, які ніколи не грали в театрі, зібралися — і зробили».
Для першої вистави обрали одноактну п'єсу-жарт Степана Васильченка «На перші гулі» — історію про молоду сільську дівчину Олену, яка вперше просить батьків відпустити її на вечірні гуляння. Легка, людська, з гумором — саме те, що потрібно для дебюту.
Репетирували в обідню перерву, з дванадцятої до першої, бо всі п'ятеро працювали. Годину на день, не щодня, і так — півроку.
Районний палац культури підтримав ініціативу одразу: надав сцену, репетиційні приміщення та звукове обладнання безкоштовно. Частину костюмів взяли там само, решту шили самі. Декорації робили власноруч — скромно, але ефективно. Головним ресурсом були не гроші, а час і бажання.
«Хотілося, щоб вистава не пройшла мимо, щоб якось прозвучала і заявила: щось нове з'явилося в нашій Роздільній», — каже Гуцул.
При цьому він наполягає: театр організував не він. «Був спочатку дзвінок товариша Олега Навроцького, а потім воно все закрутилося». Він був людиною з досвідом, яка «трошечки знала як». Решта — хотіли, але не знали. Разом вийшло.
Прем'єра зібрала повний зал. Одразу після фіналу Гуцул вийшов на сцену і попросив підтримати військових. За п'ять хвилин зібрали десять тисяч гривень. Кошти передали волонтеру й режисеру Олексію Кравчуку, давньому знайомому Гуцула. Той розповів, як саме були використані гроші:
«Володя зі своєю виставою зібрав 10 тисяч гривень,
і ми ці кошти використали на ремонт машини для побратимів, а зараз частину коштів ми долучили на збір і купівлю машини для 80-ї, 90-ї штурмової бригади — на Сашкові, позивний Прометейко, він воює на Покровському напрямку».
За словами Кравчука, загалом на машину вдалося зібрати 120 тисяч гривень — 70 тисяч дав отець Макарій, колишній настоятель Унівської лаври. Кошти передали львівському автомеханіку Євгену Хребтаку, який ремонтує машини для Збройних сил України. «Це неймовірна допомога», — сказав Кравчук.
«Я дуже радів, що люди не відморозилися, а брали активну участь у цьому зборі», — каже Гуцул.
Перед виставою він представив колектив стримано: «Аматорський театральний гурт міста Роздільна. Не театр — гурт.
«Щоб стати театром, треба мати репертуар. Якщо у нас з'явиться п'ять, сім, десять вистав — тоді ми справді зможемо так називатися. Поки що ми гурт, але рухаємося у напрямку створення театру».
Нову виставу вже починають — для дітей, але таку, каже Гуцул, щоб цікаво було дивитися і дорослим, і малим. Назву гурту теж придумали, хоч офіційно ще не затвердили. Хоче назвати «Крок».
«Наше життя починається з кроку. Це і фізична дія, і метафора — крок у невідоме, крок у те, що ти ніколи не робив, але бажаєш. Треба зробити цей крок назустріч невідомому і спробувати».
П'ятеро людей, що збираються в обідню перерву в будинку культури невеликого одеського міста — це і є їхній крок. Поки що перший. Але вже зроблений.
