Одеський рятувальник Сергій Мунтян присвятив Службі порятунку майже 30 років свого життя, прийшовши у професію одразу після армії. Вибір цього непростого шляху став для нього справжньою сімейною традицією, адже пожежними вже працювали його рідний брат та дядько. Саме вони свого часу порадили молодій людині спробувати себе в цій справі, і Сергій без вагань подав документи. Чоловік згадує, що робота захопила його з перших днів, оскільки він на власні очі бачив відданість рідних і чітко розумів усю важливість місії вогнеборців.
Свій перший бойовий виїзд Сергій чітко пам’ятає й досі, попри десятиліття, що минули відтоді. Це була пожежа у приватному будинку, який встиг повністю заповнитися щільним димом через непогашену сигарету, що впала на подушку. Полум’я тоді ще не встигло сильно поширитися, але чадний газ уже забрав життя двох людей, і саме Сергій знайшов їх у помешканні. Таке важке бойове хрещення не зламало молодого пожежного, а лише зміцнило його бажання допомагати людям, тож на службу він завжди ходив із великим натхненням.
За роки роботи рятувальник став свідком багатьох трагедій,
але найболючішим спогадом для нього назавжди залишився випадок, коли винесений із палаючої квартири маленький хлопчик помер дорогою до лікарні в кареті швидкої допомоги.
«Тоді було дуже важко… Зараз емоції вже не такі гострі, але подібні історії назавжди залишаються в пам’яті», — ділиться Сергій Мунтян.
Після початку повномасштабного вторгнення повсякденні завдання одеських рятувальників доповнилися надскладними викликами — ліквідацією наслідків ракетних ударів, гасінням масштабних пожеж від прильотів та розбором завалів в умовах постійної загрози повторних атак. Ранок 24 лютого Сергій зустрів на лікарняному, тоді як його дружина, яка також служить в ДСНС, перебувала на добовому чергуванні. Почувши перші вибухи, чоловік довго не міг до неї додзвонитися, відчуваючи величезний страх за кохану та колег. Щоправда, щойно почув у слухавці рідні голоси — одразу заспокоївся, достроково закрив лікарняний і вже за кілька днів повернувся у стрій.
Першим серйозним воєнним викликом для нього став виїзд на ліквідацію пожежі на нафтобазі, а згодом були десятки рятувальних операцій у житлових кварталах Одеси.
Особливо глибокий слід у серці вогнеборця залишила трагедія напередодні Великодня, коли ворожа ракета поцілила в одеську багатоповерхівку. Тоді зміна Сергія спочатку приборкувала вогонь, а потім годинами розбирала зруйновані конструкції. Колеги, які заступили їм на перезмінку, згодом знайшли під уламками загиблу родину, що стало черговим страшним і болючим ударом для всіх присутніх.
Сьогодні головним джерелом сили та відновлення після виснажливих і небезпечних чергувань для Сергія є його родина. Син вогнеборця завжди сильно хвилюється за батьків, які перебувають на передовій ліквідації надзвичайних ситуацій, і під час кожної повітряної тривоги обов’язково телефонує, аби переконатися, що з ними все добре.
Сам же ветеран Служби порятунку має одне найбільше бажання, спільне для мільйонів українців — щоб нарешті настав день без сирен, а підростаюче покоління ніколи більше не знало жахів війни та чуло навколо не звуки ворожих безпілотників, а лише щасливий дитячий сміх у мирній країні.
