У Роздільній немає жодної фабрики з виробництва маскувальних сіток. Є звичайні приміщення, де збираються жінки, і телефонні номери двох організаторок, які знає, здається, пів міста.
З цього і почалася історія спільноти «Сітка-вишиванка», а згодом «Маскувальний оберіг», які стали забезпечувати тисячами квадратних метрів захисту військових у різних регіонах України.
Про те, як усе починалося, чому волонтерки досі не встигають виконувати замовлення з фронту та хто допомагає тримати цю справу, журналістка видання Район.Роздільна поговорила з однією з організаторок – Тетяною Підгорною
«Краще взагалі не плести, ніж плести так» Навесні 2022 року кілька подруг зібралися вдома в однієї з них і почали плести – не маючи жодного уявлення, як це має виглядати.
«У нас всіх були різні кольори, ми ще не розуміли, якими сітки мають бути», – розповідає Тетяна Підгорна.
Тканину збирали, де могли, орієнтуючись лише на здоровий глузд: не надто яскраве, приглушені відтінки. У хід ішло й фіолетове, і синє.
Першу сітку плели довго й важко – з клаптиків тканини, зібраних по хатах,
і сітки з футбольних воріт. Готовий виріб віддали на роздільнянський блокпост, укрити бетонні плити.
Зараз, згадуючи той результат, жінки сміються, бо здалеку споруда виглядала радше як строкате поле, ніж як маскування. Але тоді вони раділи навіть цьому – головне, щоб хоч якось працювало.
Перші місяці – це суцільні спроби та помилки. У відеодзвінках із досвідченішими майстринями команда почула зворотний зв'язок без прикрас: краще взагалі не плести, ніж плести так. Але саме завдяки цим контактам вони отримали інструкції, як зробити правильну рамку для натягування сітки, і знайшли, де купувати основу та тканину.
Далі Лілія Габітова одна з засновниць, знайшла в Києві близько двох тонн вживаної військової форми. Тканину доводилося спочатку різати вручну, і лише тоді плести. Сітки виходили гарними, щільними – і водночас дуже важкими.
Коли запас формового одягу вичерпався, восени 2022-го команда перейшла на зимові сітки з білої білизни, а вже з початку 2023 року – на спанбонд, легкий нетканий матеріал, з яким робота стала швидшою й акуратнішою. Колір і розмір кожної сітки тепер узгоджують окремо:
під лісову місцевість – зелені відтінки, під степову – жовтуваті чи змішані.
Не заради відео, а заради результату Сьогодні спільнота працює одразу у двох місцях, і принципи там різні. Перша, найстаріша локація «Сітка-вишиванка» – приватна, її свідомо не афішують. Матеріали там купують власним коштом, звітувати ні перед ким не потрібно.
Логіка проста: у хлопців на передовій немає часу знімати вдячні відеоролики, тож і команда не женеться за публічністю – робить, що може, і цього достатньо. Іноді у відповідь надсилають дрони, прапори, шеврони – цього вистачає, щоб рухатися далі.
Друга локація існує вже понад рік. На публічній сторінці «Маскувальний оберіг» у соцмережах збирають кошти й звітують про кожну гривню. Тут плетуть уже на жорсткій основі – модульні сітки розміром 2 на 3 метри, які можна поєднувати між собою під конкретне замовлення. Постійна команда, яка працює практично за графіком, з 08:30 до 13:30, п'ять днів на тиждень. Серед майстринь трапляються жінки й за сімдесят.
Окрема частина процесу відбувається поза локаціями: спанбонд треба нарізати смужками по 3,
5 сантиметра й зв'язати між собою в так звані «чічки» – цю підготовчу роботу розвозять по домівках. Одна з учасниць спільноти, Люда Кузнєцова, сама через хворобу не може виходити з дому, але саме вона організувала жінок, які привозять їй матеріал і забирають готові заготовки.
Команда «Сітка-вишиванка» – Віра Решетникова, Олена Мостюк, Лілія Абаджян, Валентина Щербатюк, Надія Лукіянчина, Ганна Пісчанська, Алла Караман, Вікторія Устич, Оксана Кузан, Наталія Ключникова, а також подружжя Олена та Олександр Денисюки.
На іншій локації під керівництвом Галини Кіндракевич працюють Галина Куракіна-Дмитрієва, Тамара Сусікова, Алла Фірстова, Марія Кустол, Лідія Чепіль, Ольга Григорьєва, Валя Лунева, Тетяна Демчик, Ніла Аведенко, Лідія Бегар, Алла Бойченко, Люда Куцак, Таня Богуненко, Раїса Макаренко, Людмила Кузнєцова, Марія Смірнова, Олена Рябова, Валентина Димова, Анатолій Димов, Людмила Сокольвяк, Олена Ніколенко.
Попит, за словами команди, не спадає – навпаки, на виробництво постійно черга. Техніка, що потрапляє на передову, далеко не завжди укомплектована маскуванням,
тож великі сітки, 10 на 12 метрів, ідуть на прикриття вантажівок, бензовозів, бронетехніки.
Спанбонд, яким тепер користується спільнота, легкий і зручний, але має суттєвий недолік: він легкоплавкий і займається навіть від кулі, тому маскувальні сітки – це розхідний матеріал.
Однак на позиціях сітку часто використовують не заради кольору чи камуфляжного малюнка, а як звичайну ширму – вішають її стіною за півсотні-сотню метрів від ворожих позицій, щоб просто не бути видимими під час переміщення.
«Не встигаємо виконувати замовлення» За другий квартал 2026 року спільнота витратила 71 640 гривень на тканину й основу – дев'ять рулонів тканини на 33 440 гривень і дванадцять рулонів основи на 38 200 гривень, без урахування шнурів і доставки.
З цих матеріалів майстрині виготовили 361 сітку – 2 166 квадратних метрів захисту, які відправили в Харківську, Херсонську, Донецьку, Миколаївську, Запорізьку і Дніпропетровську області, а також для підрозділів ППО на Одещині.
Лише за червень команда сплела 730 квадратних метрів сіток для тих-таки напрямків плюс Краматорськ, а за тиждень того ж місяця – попри виснажливу спеку – встигла відправити ще 200 квадратів і вологі серветки.
У липні надходить стільки замовлень з фронту, що спільнота відкрито визнає: не встигають. Один тільки день дав 200 квадратних метрів на запорізький і харківський напрямки, за тиждень доплели ще 150, а три підрозділи тим часом чекають на чергові 300 квадратних метрів.
Фінансування складається з приватних донатів, локальних заходів і особистих вкладень організаторок.
Перед Великоднем майстриня Оксана Сташевська спекла сорок пасок, які разом із солодощами й маскувальними сітками відправили на Херсонський і Харківський напрямки – команда каже прямо: готують свято не для себе, а для тих, хто на фронті, з надією, що це востаннє.
До Дня вишиванки спільнота влаштувала благодійний розіграш короваю від тієї ж майстрині: за кожні задонатовані 200 гривень учасник отримував ще один шанс виграти випічку, а всі зібрані кошти пішли на сітки.
Окрім того, 8 липня в Роздільній відбувся благодійний концерт за участі народного хорового колективу «Ветеран» – зібрані кошти розподілили між кількома волонтерськими групами міста, і частина дісталася «Маскувальному оберегу» на закупівлю матеріалів.
Однак Тетяна Підгорна зізнається, що фінансує закупівлі з власного бізнесу ще з 2022 року, бо переконана, якби не хлопці на передовій, тут узагалі не було б кому жити й працювати.
Серед постійних донаторів команда окремо виділяє Наталю Завірюху, яка регулярно допомагає не лише грошима, а й чаєм, кавою, шкарпетками та устілками для військових. До списку постійних спонсорів також входять Шаповалова О., Підгорна Т., Кузан О., Головенко С., Резніченко К., Куракіна-Дмітрієва К., Мельниченко О. та Качковський С.
«Ми просто не можемо сидіти склавши руки» До «Маскувального оберега» долучаються волонтери різного віку. Наприклад, дівчинка Настя з Кам'янки плете сітки вдома разом із бабусею. А першокласники Роздільнянського ліцею №1 самостійно зібрали 2 350 гривень і передали їх спільноті, і навіть пробували плести самі – під керівництвом класної керівниці Наталії Літвінської.
Долучалися до процесу й старші школярі.
У 2023–2024 роках сітки плели у двох школах міста, а матеріали возили навіть до Виноградарського ліцею. Втім, активність поступово згасла – в одній зі шкіл ініціативу вела вчителька,
яка, на жаль, померла, і після цього шкільний осередок фактично зупинився. У другій школі процес призупинили канікули, хоча батьки й учителі там долучалися особливо активно.
Спільнота допомагає й точково – за прямими проханнями від підрозділів, із якими підтримує постійний контакт. На початку повномасштабної війни це часто були продукти – сало, печиво, солодощі, – але з часом бійці самі попросили зосередитися на іншому: плівці, кріпленнях, павербанках, а іноді – на зборах на автомобілі чи станції Ecoflow.
Серед підрозділів, з якими співпрацює спільнота, – 128-ма бригада, 3-тя штурмова, останнім часом додалася 155-та. На початку війни сітки відправляли й на Kraken, і в СБУ, і в Азов, і в 36-ту та 37-му бригади, і в «Едельвейс» – фактично всім, до кого вдавалося дотягнутися.
Кілька днів тому до команди навідався земляк із Новоукраїнки який воює на Донеччині – коротка, тепла зустріч перед тим, як наступного дня він знову вирушив на фронт. Йому передали солодощі, олію, шкарпетки, а слідом поштою відправили ще 120 квадратних метрів сіток. Саме такі візити, за словами майстринь, додають сил продовжувати, коли руки вже втомлені після чергового спекотного тижня.
На запитання, чи не важко триматися з 2022 року, в спільноті відповідають без пафосу: вони роблять це не для того, щоб когось мотивувати чи надихати. Просто зібралися люди, яким важливо не сидіти склавши руки. Хто прийшов заради визнання чи похвали – довго не затримується. А ті, хто залишається, тримаються вже третій рік поспіль.
***
Долучитися до «Маскувального оберега» або підтримати спільноту фінансово можна за телефонами: Тетяна – 066 290 72 73, Галина – 050 294 47 48. Донати на закупівлю тканини й основи приймають через Приват24, номер картки конверта: 5168752130581666.
