Прем'єру хореографічної постановки «Liberty» Тетяна Жужукова планувала в Бердянську, але завадила повномасштабна війна. Навесні 2022 року вона з двома доньками виїхала з окупованого міста, а показати виставу змогла вже в Болграді, де сьогодні очолює культурні проєкти центру культури та дозвілля.
Про дорогу з окупації, пів року в Києві та шлях від спортивної форми для доньки до художнього керівництва центру вона розповіла в інтерв'ю журналістці Район.Болград.
Бердянськ, Київ, Болград Тетяна виїжджала з Бердянська з доньками, на той момент їм було майже шість і вісім років.
Про виїзд із міста жінка говорить неохоче. Каже, психіка з часом заблокувала частину тих спогадів, і повертатися до них більше не хоче.
«Це дуже складно згадувати. Раніше, коли про це розказувала, то були сльози. Я вже виплакала все. Скажу одне, це дуже важко, бо розумієш, що життя дітей у твоїх руках, і тут заходить у машину людина з автоматом і кричить на них. Я в житті не дозволяла нікому підняти голос на мою дитину, а тут ти нічого не можеш сказати, бо боїшся за їхні життя »– згадує вона.
Першим прихистком у Болграді для родини стала оселя батьків колишнього чоловіка Тетяни.
« Я дуже вдячна цим людям за підтримку і допомогу», – розповідає вона.
Коли стало зрозуміло, що війна затягується, Тетяна вирішила спробувати переїхати до Києва. Родина колишнього чоловіка не втримувала: навпаки, підтримала це рішення. У Києві прожили пів року, поки не почалися обстріли й масові відключення електроенергії.
«Колись я жила у Києві, і тому прийняла таке рішення, але коли світла нема, а у квартирі все на електриці, і ти навіть не можеш приготувати їжу дітям, ще дуже важко. Готували на свічках, гріла воду, щоб запарити мівіну», — згадує Тетяна.
Коли ситуація в столиці стала надто небезпечною, родина ухвалила рішення повертатися в Болград.
«Я не хочу покидати Болград» До Центру культури та дозвілля Тетяна потрапила навесні 2023 року цілком випадково – прийшла купити доньці спортивну форму для занять флай-йогою. У розмові з працівниками закладу згадала, що любить співати.
«Мене привели до Жанни Пундєвої, я коротко розказала свою біографію, показала відео. За три дні мене прийняли на роботу»,
– розповідає Тетяна.
За фахом Тетяна філологиня, викладачка української мови та літератури, проте перші місяці в центрі культури довелося опановувати зовсім інші навички – вести сторінку закладу в соціальних мережах. Поступово до цього додалися виступи й організація концертів.
«Коли ти любиш свою роботу та творчість, хочеш, щоб було яскравіше й масштабніше – вкладаєш серце й душу, і воно дає результат», – пояснює героїня.
Один із проєктів, реалізованих Тетяною вже в Болграді, – хореографічна постановка “Liberty”. Її прем'єра мала відбутися ще в Бердянську, але завадила повномасштабна війна.
«Я знала, що проєкт буде яскравим, і мені було дуже шкода, що його ніхто не побачив», – розповідає вона.
Задум не полишав Тетяну, і в новому місті вона почала розповідати про нього колегам, які підтримали ідею.
Про адаптацію в Болграді Тетяна говорить із теплотою, хоча визнає: деякі місцеві звичаї спершу її дивували. Найбільше – як швидко тут миряться після сварок.
«Для мене було дико, що люди посварилися, тарілки побили, а наступного дня вже все добре. Спочатку було дивно, а зараз мені це подобається», – усміхається вона.
Донькам, за словами Тетяни, звикнути було складніше – вони виросли в Бердянську й Києві, звикли до великих торговельних центрів і ширшого простору для дозвілля. Сама ж вона каже, що не готова пояснити, чому саме в Болграді почувається вдома.
«Навіть коли деокупують мій рідний Бердянськ, я хочу туди тільки в гості. Я не хочу покидати Болград. Мені тут добре – з людьми, в роботі, скрізь. Я не можу це пояснити словами, просто мені тут добре», – завершила Тетяна Жужукова.
