Мотузка, на якій стратили молоду жінку, скрипка 13-річного хлопця-рятівника та скриня, що стала схованкою для дитини на роки окупації. У Музеї Голокосту та пам’яті жертв нацизму в Одесі зберігаються речі, за кожною з яких – історія життя, втрати або порятунку. Вони нагадують про масові вбивства євреїв під час румунської окупації міста 85 років тому й повертають до болючого запитання: чому історія знову повторюється?
Голокост – навмисне та систематичне переслідування й знищення євреїв нацистською Німеччиною та її союзниками, що відбувалось в Європі у 1933–1945 роках. Під час Другої світової війни голокост досяг своєї кульмінації.
1941У жовтні 1941-го року гітлерівські союзники, румунські війська, дійшли до Одеси. На той час тут залишалося від 80000 до 100000 євреїв. Тих, хто не встиг евакуюватись, виловлювали і направляли до одеської тюрми.
– У камери на три-чотири місця набивали по 20-25 людей. Їжі не було. Туалетів не було. Люди випорожнювались у дворі, а хто не міг спуститись з верхніх поверхів, робив це прямо на місці. Хтось намагався вирватись, відкупитись – віддавав румунам золоті годинники, обручки та інші цінні речі. Їх випускали, а потім на вулиці ловили і повертали назад – переповідає слова очевидців
Роман Шварцман голова Одеської регіональної асоціації євреїв – колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів.
Місце страти: 3-тя станція Люстдорфської дороги22 жовтня 1941 року стався потужний вибух у будівлі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) на вулиці Маразліївській, де румуни облаштували свою військову комендатуру.
Будівлю підірвала радіокерована міна, яку радянські сапери заклали ще до відступу з міста. Загинуло понад 60 окупантів, серед них румунський комендант – генерал Іон Гложану.
Румунська влада миттєво зреагувала і розпочала «акцію помсти». Диктатор Іон Антонеску віддав наказ: страчувати по 200 «більшовиків» за кожного загиблого офіцера і по 100 – за кожного солдата. Так протягом декількох днів в Одесі було вбито, повішено та спалено живцем від 25000 до 30000 людей, більшість з яких – євреї. Ці дати увійшли в історію, як одна з наймасштабніших кривавих розправ над мирним населенням.
Масова страта відбулась на території колишніх артилерійських складів, за 1,7 км від тюрми, де утримували євреїв. Нині це район 3-ї станції Люстдорфської дороги.
– Люди йшли туди пішки, колонами. Їх заганяли цілими сім’ями. Старців, матерів з немовлятами на руках, дітей, які плакали і ще не знали, що це їх остання дорога в цьому світі, – каже Роман Шварцман.
Там всіх закрили в амбарах, комори облили бензином і підпалили. Хто намагався вилізти через обгорілий дах – розстріляли на місці. До сьогодні відомо лише про одного 14-річного хлопця Михайла Заславського, якому вдалось вибратись звідти живим.
Інші очевидці, які дивом не потрапили під страту, кажуть, що понад місяць після трагедії в Одесі стояв «запах людського м’яса».
Речі, що зберігають пам’ятьДонині в Одесі є кілька місць, які зберігають пам’ять про жертв Голокосту. Це меморіали й пам’ятні знаки на місцях масових розстрілів, зокрема в районі 3-ї станції Люстдорфської дороги, а також музеї, присвячені трагічним сторінкам історії міста. Серед них – Музей Голокосту та пам’яті жертв нацизму, що працює з 2009 року.
– Цю мотузку десять років тому приніс чоловік Яків Копчинський. На ній румунські поліцейські повішали його дівчину – прямо на Михайлівській площі в Одесі.
Вночі він пробрався туди, поховав дівчину, а мотузку беріг все життя – 69 років, – розповідає Тетяна Войтенко, директорка Музею Голокосту та пам’яті жертв нацизму.
Ця скрипка належала 13-річному Арону Кутерману – в’язню гетто на Вінниччині. Це був один із найжорстокіших концлагерів, де прямо на вході було написано
«Ви приходите сюди помирати».
Юному хлопцю вдалось маленькими групами вивести звідти близько 250 людей. Він міг би давно втекти сам, але повертався в «пекло» знову і знову, аби врятувати інших. Під час чергової рятувальної операції Арона схопили румуни і розстріляли.
«Він так і не став великим скрипачем»,
– написали про хлопця у музеї.
А от солістці Одеської філармонії пощастило вижити, ховаючись у скрині. У замкненому сундуку вона провела майже всю окупацію. Батьки випускали її лише вночі – в туалет та хоч трохи «розходити ноги». Адже вони жили в центрі Одеси, на сучасному проспекті Героїв, і під час окупації в їх дворі оселились румунські поліцейські.
Окремі стенди музею присвячені «праведникам» – людям неєврейського походження, які під час Голокосту ризикували власним життям,
щоб урятувати євреїв від переслідувань і знищення.
В Одесі одним із таких людей був доктор медичних наук, професор Євген Шевальов. У роки війни він завідував міською психіатричною лікарнею на 600 ліжок. Він підробляв лікарняні картки на вигадані імена і таким чином приховував від окупаційної влади присутність євреїв серед пацієнтів і персоналу лікарні. Крім того, він переховував у медзакладі здорових євреїв під виглядом пацієнтів, навчаючи їх імітувати симптоми психічних розладів.
Історія повторюєтьсяДев’яносторічний Роман Шварцман десятки років вивчає явище Голокосту, спілкується з очевидцями та розповідає про трагедію на весь світ.
Роман Шварцман Сам же запам’ятав Голокост у себе в Бершаді на Вінниччині. Там румунська окупаційна влада створила Бершадське гетто для примусового утримання євреїв. Роману тоді було всього чотири роки.
– Вони вбили мого брата Йосика, який працював у бригаді, ремонтував міст через притоку Південного Бугу. Покалічили брата Ісаака, переламали йому ребра. Коли нас визволили у березні 44-го року, у нас у всіх була глибока дистрофія, – згадує Роман Шварцман.
Та найстрашніше на думку Романа Марковича,
що історія знову повторюється.
«Тоді гітлер хотів мене убити, бо я – єврей, а зараз путін хоче вбити, бо я – українець!»
У 2023-му році російський снаряд влучив у квартиру Романа Шварцмана в Одесі. Та він каже, що це йому ще пощастило. Скільки колишніх в’язнів гетто вижило під час Голокосту, а росія їх добила зараз у Харкові, Мелітополі та в інших містах України.
– Людство знає два види фαшизму: німецький або гітлерівський XX століття і новий російський путінський фαшизм. Вони так само вбивають, катують, гвалтують наших людей, тільки вже використовують сучасні технології. І світові керівники – вони не роблять так, щоб зупинити цю війну. Але Україна все одно переможе. Наші Збройні Сили, наш народ незламний, і перемога буде за нами!
Тема:
- 3 станція Люстдорфської дороги
- війна в Україні
- Голокост в Одесі
- Євген Шевальов
- Музей Голокосту Одеса
- Праведники народів світу
- Роман Шварцман
- румунська окупація
