Пам’ятник на Соборній площі — одна з найпомітніших архітектурних точок Одеси. Встановлений у 1863 році (ставши другим монументом у місті після Дюка де Рішельє), він присвячений генерал-губернатору новоросійського краю та Бессарабії, генерал-фельдмаршалу Михайлу Воронцову.
Десятиліттями одеський міський міф малював Воронцова виключно як мецената, «європеїзатора» та безкорисливого будівничого Одеси. Втім, в умовах переосмислення імперського спадку постає головне питання: чим насправді було правління графа для Одеси та українського Півдня — благодійністю чи ефективним колоніальним адмініструванням?
«Море Людей» розповідає, ким був Михайло Воронцов та як його діяльність повʼязана з російською імперською політикою.
«Англійський граф» на службі петербурга
Аби зрозуміти управлінський стиль Воронцова, варто звернутися до його коріння та освітнього бекграунду. Його часто називали «найбільш європейським» серед російських чиновників, проте за цим лоском ховалася чітка відданість імперському центру.
Михайло Воронцов народився 19 травня 1782 року в санкт-петербурзі в одній із найвпливовіших аристократичних родин російської імперії.
Його батько, Семен Воронцов, протягом десятиліть обіймав посаду посла росії у Великій Британії.
Майже все дитинство та юність майбутнього намісника минули в Лондоні. Там він здобув класичну європейську освіту, вільно володів англійською та французькою мовами, вивчав політекономію й агрономію. Саме в Англії Воронцов перейняв аристократичний стиль поведінки, любов до зовнішнього «просвітництва» та британських господарських методів, які згодом переніс на колоніальний Південь.
Повернувшись до росії у 1801 році, він обрав військову кар’єру. Брав участь у наполеонівських війнах та бойових діях на Кавказі, а у 1815–1818 роках очолював російський окупаційний корпус у Франції.
У травні 1823 року імператор Олександр I призначив 41-річного генерал-лейтенанта Воронцова генерал-губернатором новоросійського краю та повноважним намісником Бессарабії. Саме Одеса стала його головною адміністративною резиденцією на наступні 30 років.
Що він зробив для містаМихайло Воронцов очолював новоросійський край і Бессарабію з 1823 по 1854 рік. За період його адміністрування Одеса справді пережила суттєве економічне та містобудівне зростання.
За Воронцова продовжився розвиток режиму порто-франко (безмитної торгівлі), заснованого ще за його попередника Олександра Ланжерона. Одеса перетворилася на ключовий європейський порт з експорту зерна.
Розбудовувалося пароплавство на Чорному морі, зводилися палаци (зокрема, Воронцовський палац за проєктом Франца Боффо), закладалися нові міські вулиці та парки.
Було засновано Одеську публічну бібліотеку (до якої граф пізніше заповів власне зібрання з десятків тисяч томів).
Як діяльність Воронцова повʼязана з російською імперською політикоюПопри адміністративні успіхи, аналіз діяльності Воронцова крізь призму фактів та оцінок Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та ГО «Деколонізація. Україна» викриває іншу сторону його правління.
Поширене уявлення, ніби Воронцов «приніс власні статки та європейські інвестиції» для розвитку міста, є міфом. Усі інфраструктурні проєкти, розкішні будівлі та порти фінансувалися з прибутків від експорту сировини (насамперед українського збіжжя) та податків, зібраних із підпорядкованих земель. Воронцов був не благодійником,
а менеджерським інструментом Петербурга, який перерозподіляв ресурси колоніального краю.
Розвиток транспортних шляхів, флоту та порту Одеси мав для петербурга насамперед стратегічне значення. Одеса за Воронцова слугувала головною матеріально-технічною та військовою базою для експансії росії на Балканах та підкорення Кавказу (куди Воронцова у 1844 році призначили намісником і де він керував Кавказькою війною).
Являючи собою приклад імперського чиновника високого рангу, Воронцов системно впроваджував русифікацію регіону. Насаджувалися російськомовні освітні заклади, преса та театр, створюючи хибну ілюзію «русского мира» на території, що раніше мала багату козацьку, османську та багатоетнічну історію, – зазначають у ГО «Деколонізація. Україна»:
Показовою є його позиція щодо Тараса Шевченка. Саме Воронцов, як і все імперське чиновництво, бачив у Кобзарі небезпечного “сепаратиста”. Він був частиною тієї системи, яка засудила поета до солдатської каторги за його проукраїнську позицію та прагнення до свободи.
Розбудовник краю чи інструмент культурного домінуванняПостать Воронцова викликає суперечки серед науковців,
краєзнавців та фахівців із деколонізації. В гуманітарній спільноті сформувалися два чітких погляди на його роль в історії міста.
Позиція історика: Воронцов як регіональний лобістУчасник робочої групи з питань деколонізації при Одеській ОВА, історик Тарас Гончарук у коментарі для «Суспільне Одеса» зазначає, що Воронцов зробив для півдня України не менше, а можливо й більше, ніж Рішельє чи де Рібас:
«Саме він «вибивав» у Петербурзі дозвіл і фінансування на будівництво Приморського бульвару, старої Біржі, Бульварних або Гігантських сходів, інших будинків… його постійно звинувачували, що він надто захищає інтереси краю».
За словами Гончарука, Воронцов також сприяв розвитку торгівлі, заснував порт у Бердянську, започаткував розробку вугільних родовищ на Донбасі, очолював Товариство історії та старожитностей (яке зокрема досліджувало історію Запорозького козацтва) та навіть підтримував видання перших українських книжок у Миколаєві та Одесі.
Позиція УІНП: Воронцов як діяч російської імперської політикиЕксперт з деколонізації УІНП Богдан Короленко підкреслює, що Воронцов не підпадає під жодні винятки законодавства,
адже був частиною карально-адміністративної та військової системи імперії:
«Це відомий державний, військовий діяч російської імперії, генерал-фельдмаршал, тобто особа, яка обіймала посаду в збройному формуванні, брала участь у реалізації російської імперської політики».
Богдан Короленко наголошує, що насадження подібних монументів — це не вшанування меценатства, а продуманий інструмент культурного поневолення:
«Така була політика і російської імперії, і радянської влади — нав’язування вищості російської культури і, відповідно, російських культурних діячів над іншими: над українцями, над греками, над євреями й іншими етнічними групами, які складали і зараз складають український народ».
Історія монумента: від цвяха імперії до радянського трактораПам’ятник на Соборній площі сам по собі є яскравою ілюстрацією політичних коливань.
Спорудження (1863 рік): Бронзову статую виготовляли у Мюнхені за проєктом німецького скульптора Фрідріха Бруггера, а постамент витесали з кримського діориту, доставленого з маєтку Артек. Збір коштів ініціювало Товариство сільського господарства,
а перший внесок зробив російський імператор Олександр II.
Реабілітація у 2000-х: У 2005 році прах Воронцова та його дружини перепоховали у відбудованому соборі, а постамент знову став об’єктом міського пієтету.
Оскільки пам’ятник є імперським символом і втратив статус пам’ятки, Одеська міська рада юридично зобов’язана прийняти рішення про його демонтаж та перенесення з публічного простору.
Тема:
- деколонізація
- деколонізація Одеси
- дерусифікація
- Михайло Воронцов
- пам'ятник Воронцову
- Соборна площа Одеса
- УІНП
