7 листопада на вулиці Дерибасівській навпроти Міського саду відбулася сьома акція–маніфестація «Sessiz qıçıruvı / Німий Крик. Чорне море» на підтримку кримських цивільних заручників та політв’язнів кремля. Кримськотатарська мисткиня Азіза Ескендер через пластичний перформанс привернула увагу перехожих до долі ув’язнених, які перебувають у критичному стані в російських колоніях.
Азіза Ескендер «Я присягнувся перев’язати рани мого народу, / Чому мої бідолашні брати повинні гнити? […] Чому два брати не мають змоги бачити один одного?» — писав у 1916 році кримськотатарський поет, перший голова уряду Кримської Народної Республіки та муфтій Номан Челебіджихан у вірші «Ant etkenmen» («Я присягнувся»), який згодом став національним гімном кримських татар.
У лютому 1918 року більшовики закатували 33–річного поета в севастопольській в’язниці, а його тіло викинули в Чорне море. Минуло понад століття, але для жителів Криму ця рана залишається відкритою: спадкова пам’ять про імперську колонізацію та депортацію 1944 року сьогодні накладається на нові арешти й катівні.
Чорне море, що географічно з’єднує Одесу з окупованим півостровом, знову стало простором неволі й екоциду. Нагадати одеситам про тих, кого за цим морем позбавили волі й права голосу, учасники ініціативи вийшли в центр міста.
Уздовж бруківки навпроти Міського саду люди вишикувалися в лінію. У руках вони тримають картонні плакати з написами кількома мовами: «Бо Крим — це Україна. Be the voice of their freedom. Будь голосом кримських заручників російських катів. росія вбиває катуванням», «Їх вбивають, щоб світ не почув правди. Свободу кримським журналістам» (із портретами ув’язнених), «AZATLIQ» (у перекладі з кримськотатарської — «Свобода») та великий білий банер «QIRIM. Libérez La Crimée». Поруч учасниця тримає плакат із цитатою засудженого до 14 років громадянського журналіста Вілена Темер’янова:
«У складні часи завжди з’являються сильні люди, і я, сподіваюсь, один із них».
Мова тіла та імена ув’язненихПід звук морських хвиль та музику Азіза починає рухатися перед шеренгою активістів — її танець складається з різких, уривчастих імпульсів тіла, схожих на спробу вирватися й висловити біль без слів. Під час виступу мисткиня по черзі змінює реквізит.
брати Сейтумерови, Ленур Халілов, Ірина Данилович, Шабан Умеров, Тофік Абдулгазієв, Амет Сулейманов.
Далі, опустившись на коліна на холодну бруківку, Азіза розкладає перед собою синьо–жовтий плакат «Волю заручникам Кремля!» із червоними плямами та демонструє перехожим фотографії ув’язнених.
Після цього мисткиня розгортає на бруківці чорне поліетиленове полотнище. Під запис шуму прибою сильний вітер підхоплює матеріал і надуває його — чорна плівка здіймається над каменем, нагадуючи темні хвилі Чорного моря, якому присвячена акція, та підтримує танець виконавиці.
У фіналі Азіза Ескендер бере до рук великий плакат «QIRIM. Libérez La Crimée», стає перед лінією учасників обличчям до вулиці й повільно знімає червону стрічку з обличчя, звільняючи вуста.
Коли музика стихає, до мисткині підходять перехожі, глядачі та учасники акції, щоб сфотографуватися. Люди стають поруч, а Азіза тепло обіймає кожного з них, дякуючи за присутність і підтримку.
— Оскільки я сама є мисткинею — створюю картини, пишу пісні, — це моя основна мова. Мені здається, що іноді людям потрібні яскраві візуальні образи, щоб вони взагалі звернули увагу на тему. Це додатковий інструмент, аби глядачі побачили цю реальність і відчули її емоційно. Бо мистецтво торкається серця. Коли це не просто перелік імен або світлини людей, а поетичний і пластичний образ, він впливає на іншу сферу сприйняття людини. Це може надихнути когось наступного разу прийти сюди, загуглити, почитати, глибше перейнятися цим болем і стати частиною руху.
адже дієвих правових механізмів для їхнього повернення наразі майже немає:
— Як зазначав лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, росіяни найменше віддають три категорії ув’язнених: азовців, кримських татар і журналістів. Ми говоримо насамперед про кримських татар, кримців і загалом про цивільних заручників у російських таборах. Вони не є військовими, вони не підготовлені до цього й страждають чи не найбільше. Дуже багато людей перебувають у критичному стані, і кожен день у полоні для них може стати останнім — як–от для громадянської журналістки Ірини Данилович. Коли я вперше вирішила вийти на таку акцію, це було бажання зробити бодай щось, аби наблизити їхнє звільнення. Якщо ми маємо вільний час і сили тут, на вільній землі, чому б не прийти й не розповісти про них?
За словами мисткині, публічний розголос впливає на шанси врятувати життя бранців:
— У багатьох джерелах кажуть: що більше ми говоримо про цивільних заручників, що більше вони медійні, то вища ймовірність їх звільнити. Це, можливо, лише краплина, але вона наближає момент волі. Доказом цього є те, що нещодавно звільнили Тофіка Абдулгазієва — він перебував у тяжкому стані, у нього діагностували рак і ще кілька захворювань. І я вважаю, що його випустили саме завдяки розголосу.
— По–перше, ми знаходимося дуже близько до Криму. По–друге, Одеса, як і Крим, має великий спільний історичний контекст і спільну колонізовану історію. Те, що відбувалося в Одесі, дуже корелюється з тим, що відбувалося в Криму, і я не хочу повторення кримського сценарію для одеситів. Кожного місяця ми робимо тематичні акції. Цього разу символом стало Чорне море — як образ геноциду, екоциду, через який у морі загинуло стільки живого, і водночас як символ історії та пам’яті про сторічне знищення кримськотатарської й української націй. Для Криму, Одеси й усього Півдня України Чорне море — це дуже сильний символ нашої боротьби, свободи, любові, пам’яті та болю.
Тема:
- Азіза Ескендер
- акція протесту
- дерибасівська
- заручники Кремля
- кримські політв'язні
- кримські татари
- Німий Крик
- Одеса
- права людини
- Чорне море