На першому поверсі одного з будинків на вулиці Терешкової в Одесі розташований Будинок Милосердя. Він був створений в 1992 році і складається з трьох підрозділів – на вулицях Ясній, Педагогічнiй та Терешкової. Заклад розрахований на 85 осіб. Зараз там проживають 70. На 10 підопічних – одна няня.
У будинку милосердя на Терешкової два крила – одне для бабусь, iнше – для дідусів. Є пральня, їдальня і кімната відпочинку з телевізором, де на свята ставлять столи. Щочетверга сюди приходить батюшка Тарасій з 411 батареї, щоб провести службу і причастя. На вулиці – лавки і альтанка.
Мешканці будинку милосердя – літні люди, з якими близькі не можуть впоратися: вони або тяжко хворі, або ж мають важкий характер і порушену психіку. Як розповіли співробітники установи, більшість страждають на деменцію і навіть не можуть згадати своє ім’я.
Тут живуть люди з цікавою біографією.
Микола Коваль в минулому працював у філармонії режисером. Його учнем був співак Вітас. У Миколи прекрасна пам’ять і він відмінно читає вірші. З його вуст поезія Раймона Кено звучить, як гімн:
Возьмите слово за основу
И на огонь поставьте слово,
Возьмите мудрости щепоть,
Наивности большой ломоть,
Немного звёзд, немножко перца,
Кусок трепещущего сердца
И на конфорке мастерства
Прокипятите раз, и два,
И много-много раз всё это.
Теперь пишите! Но сперва
Родитесь всё-таки поэтом. Микола Коваль
Валентина Лопатіна — колишня співробітниця міського управління соціального захисту населення. Вона розподіляла гроші для інвалідів і притулків для старих. Свого часу вона закінчила будівельну академію і працювала головним інженером Проектного інституту №3, де доci зберігається її фотографія.
Валентина працювала позаштатним кореспондентом обкому і об’їздила «весь світ». Їй навіть вдалося побувати в західному Берліні, коли він був закритим.
У 1992 році, коли їй було 54 роки, всіх пенсіонерів змусили звільнити місця для молодих співробітників. Так закінчилась трудова біографія.
9 років тому загинув син Валентини, а 7 місяців тому вона поховала чоловіка. З тих пір переїхала жити в будинок милосердя. У неї є дві літні сестри. Вони хворіють. Жінку періодично відвідує племінниця.
Валентина каже, що в будинку милосердя працюють дивовижні люди із золотим серцем,
а його завідувачка їй, як друга мама. Вона вважає, що краще, ніж тут, їй вже не буде ніде. Валентина Лопатіна разом з сестрою-господаркою Вікторією Борисівною
В кімнаті Олени Попкової на ліжку лежать томики Єсеніна, Гемінгвея та інших авторів. Вона пише прекрасні вірші на різні теми: є і про життя, і про румунську окупацію Одеси.
Вірш «Одеське танго» присвячений саме періоду окупації:
Над руинами улиц ветер стелет пожары,
На задымленный берег волн багровых накат. И ужасным кошмаром до утра по бульварам
По бессонной Одессе шаг румынских солдат.
Одесское танго, танго слез и страданий,
Паренек в катакомбах на гитаре играет.
Те страданья Одессы никогда не забудем
И всегда помнить мы будем.
Олені Петрівні 91 рік. У минулому була педагогом, потім доля закинула її на вулицю Педагогічну в будинок для людей похилого віку, де вона організувала ансамбль, який до кожної події і знаменного дня готував програму. Нещодавно, на її день народження, члени ансамблю приходили її відвідати. Вона хворіє, але сподівається якомога швидше стати на ноги. Олена Попкова
Галина Мудренко вже сьомий рік живе в будинку для літніх людей.
Заклад вона називає «санаторієм» і вдячна долі за те, що може провести тут старість: тут годують, одягають, піклуються.
Раніше вона жила в селі і тяжко працювала з раннього дитинства: город, поле, сіножать. У неї троє дітей. Чоловік помер в 40 років від раку мозку. Він був директором облспоживспілки в Одеській області. Через 5 років після його смерті сім’ї дали квартиру в Одесі. Так жінка переїхала до міста. Багато років Галина Матвіївна тягнула на собі три роботи, щоб виростити трьох дітей.
Вона пише пісні та молитви. Одну зі своїх пісень присвятила будинку милосердя.
Все говорят, что старость не в радость.
Вот и у нас седина на висках,
А мы всё стареем, но мы не жалеем,
Бо мы в милосердном доме живем.
Войну пережили, голод и холод,
Военные годы прожили кой-как.
А мы всё стареем но мы не жалеем
Бо мы в милосердном доме живем Галина Мудренко
Мешканці будинку вдячні медсестрам і няням, які про них піклуються і допомагають. Проте, всі вони сумують за своїми сім’ями. Автор: Олександра Ігнатьєва
Фото автора
