Роботи для експозиції надала донька митця Вікторія Горбунова.
Сьогодні у Кременчуцькому краєзнавчому музеї розпочинає роботу виставка відомого кременчуцького художника, педагога, члена Національної Спілки Художників України Анатолія Давидовича Дяченка «З любов’ю назавжди».
Роботи для експозиції надала донька митця Вікторія Горбунова. На урочистому відкритті жінка пригадала, яким був її батько в дитинстві, в юності, у зрілому віці.

Пригадала, що на долю Анатолія Дяченка випали тяжкі воєнні роки, адже народився у рік початку Другої Світової війни. Мати відправила сина в село, де жив з дідом і бабою.
"Був розбишакуватим хлопцем, я навіть запитувала, чи не з нього Нестайко писав "Тореадорів з Васюківки. Сміявся, що, мовляв, тоді діти всі такі були" - із спогадів Вікторії.

Найцікавіший факт як Только, так його називали в селі, збив літака. Так то був звичайний "кукурузник", який обробляв поля. А пілот був жартівник і іноді літав так низько, щоб порозганяти корів із череди, які пасли хлопчаки, у тому числі і Анатолій. І ось під час такої витівки він взяв камінець і із імпровізованого стрілючого приладу запустив по літаку.
Потрапив пілоту під око, а той не впорався із керуванням і приземлив "кукурузника". Люди знали про витівки пілота, тож хлопця не лаяли.

Інший не менш цікавий факт біографії Анатолія Дяченка, як він навчався живопису у Харитона Миргородського. За це йому довелось допомагати по домогосподарству, хоч замість того отримав ще і бунтарський дух. Педагог викладав у школі фізику та образотворче мистецтво і мав за плечима Академію мистецтв.
Як пригадував Анатолій Давидович, його перший учитель Харитон Миргородський запросив дітей на заняття. Перший день прийшов майже весь клас і малювали тканину, що лежить на столі. На другий день уже половина всіх бажаючих малювала з натури зім’ятий папірець. На третій день прийшов лише хлопчик Анатолій. «Ось ти мені й потрібен, - сказав Миргородський, - а тепер починаємо навчання!
Пригадала Вікторія Горбунова і про останні роки життя батька, як він хотів ілюструвати відому "Енеїду" Івана Котляревського. Деякі доробки можна побачити зараз в Краєзнавчому музеї - роботи експонуються на цій виставці.

"У останній рік життя він сказав: "Я розумію, чому так важко мені дається "Енеїда", бо він 10 років над нюї працював, тому що я художник - графік, а я її малюю в кольорі, треба мені робити графіку. Він почав, але не встиг. І остання теж у нього була робота. Тому вона не в рамці, так я її залишила як пам'ять. Він малював Махна. Він дуже цікавився історією, культурою свого краю. Йому захотілося намалювати Махна. Він помер 23 числа, а буквально 22-го нам показав всю роботу. Вона ще була жива мокра, ще десь два місяці після цього він нібито був живий",
- слова кременчужанки.
На виставці нагадали, що він був учителем в художній школі.
"Любив працювати із дітьми. Він не просто вчив її зарплати, він намагався організувати свої заняття так, щоб кожен його учень зміг навчитися бачити і відчувати різноманіття світу через форми і фарби. Знаходити сенс в будь-якій ситуації, навіть в сенс життя. Знову ж таки через яскраві і неповторні моменти творчості", - розповіли глядачам.
Серед експонатів виставки унікальний творчий доробок автора: зразки лінографії, гуаші, ілюстрації до творів відомих українських письменників, мальовничі пейзажі, написані олійними фарбами, недописана ікона, а також картини друзів і колег художника - Василя Лопати та Володимира Дружка.

Цими теплими осінніми днями варто зайти в Краєзнавчий музей і додати собі душевного тепла від перегляду робіт виставки.
Довідково
Анатолій Дяченко народився 3 серпня 1939 в місті Красний Лиман Сталінської області (нині — Лиман Донецької області). У 1940 році переїжджає з батьками в Кременчук.
В 1957 році закінчив Кременчуцьку середню школу № 14. У 1957—1958 роках працював столяром Кременчуцького деревообробного комбінату,
у 1958—1961 — художником-оформлювачем Кременчуцького державного шкірзаводу № 13.
У 1961—1963 роках навчався у Харківській школі торгового учнівства на декоратора торгового підприємства. У 1963—1965 роках працює художником-декоратором Кременчуцького міськпромторгу, у 1965—1969 роках — художником Кременчуцького будинку торгівлі, у 1969—1970 роках — художником Кременчуцької майстерні Полтавського художньо-виробничого комбінату Худфонду УРСР.
У 1970—1975 роках навчався у Харківському художньо-промисловому інституті.Закінчивши навчання, повернувся до Кременчука й продовжив роботу художником-графіком у Кременчуцькому цеху Полтавського художньо-виробничого комбінату (1975—1992).
Разом з Василем Лопатою Анатолій Дяченко багато мандрував по містах і селах Полтавщини, де художники малювали й фотографували неповторні краєвиди та пам'ятки Гадяцького, Козельщинського, Кременчуцького, Лохвицького, Миргородського, Решетилівського, Шишацького районів.
У 1985 році став членом Спілки художників УРСР. З 1992 по 2011 викладав у Кременчуцькій дитячій художній школі.
У 2007 році Анатолій Дяченко став ініціатором зведення пам'ятника на могилі Івана Дряпаченка в селі Василівка Козельщинського району.
У 2009 році став лауреатом Премії імені Опанаса Сластіона від Полтавської обласної організації Національної спілки художників України.
З 2011 року — доцент Кременчуцького університету економіки, інформаційних технологій та управління.
Був одружений, мав сина та дочку.
Помер Анатолій Дяченко 23 березня 2017 року в Кременчуці. Похований на Староревівському цвинтарі.
Світлана Павленко
Фото авторки