Сьогодні, 19 грудня, у Кременчуцькому міському палаці культури в останню путь провели померлого військовослужбовця, старшого солдата Дмитра Корбу. Народився чоловік 21 жовтня 1980 року у Кременчуці. Навчався у загальноосвітній школі № 31, потім у профтехучилищі № 22.
Провести воїна в останню путь забралися багато людей — рідні, сусіди, друзі, знайомі, колишні однокласники та побратими.
Світлана Станіславівна була класним керівником Дмитра. Говорить: таких людей, як він, на сьогодні лишилося мало.
— Мені пощастило мати честь його виховувати. Цей хлопчик був дуже тихий, спокійний та скромний, але в той же час дуже-дуже надійний і порядний. Ті роки, які ми провели разом, залишаться завжди в пам’яті.
За словами жінки, Дмитро ніколи не біг попереду інших, проте завжди був надійною опорою у будь-якій справі. А ще — чесним, порядним, вихованим, працелюбним і дуже-дуже скромним.
— Такими людьми, як він, треба пишатися і пам’ятати про них завжди, бо саме на них тримається країна. Саме вони роблять ту справу, яка дає нам можливість жити, просто жити, — додає пані Світлана.
Спогадами про Дмитра поділилася і його однокласниця, Тетяна.
— Діма був дуже врівноваженою і спокійною людиною. Завжди підтримував, завжди допомагав у всьому. А зараз просто немає слів, щоб описати цю тяжку втрату…
Тетяна розповідає, що клас у них був дружнім, тож після випуску частенько спілкувалися та зустрічалися. Так і дізналися, що Дмитро зразу пішов воювати, а потім загинув…
Приїхав попрощатися із побратимом і військовослужбовець із позивним «Петруха». Розповідає: мав за честь служити разом із Дмитром, хоч і недовго.
— Ми починали з ним практично з перших днів. Тут у Кременчуці зібралися і поїхали далі на Одесу разом. Діма був чесною, достойною і дуже хорошою людиною. Потім нас попереводили по різних частинах, але все одно інколи бачилися, підтримували зв’язок.
Дмитро служив на посаді стрільця стрілецького відділення в одній із військових частин, що дислокувалася на півночі України, розповідає військовослужбовець із позивним «Лиман».
— Участь у бойових діях брав із початку повномасштабного вторгнення. На жаль, серце бійця зупинилося 8 грудня 2024 року — він помер у розташуванні військової частини від серцево-судинної недостатності, — додає «Лиман».
У Дмитра лишилися батьки, дружина та двоє доньок. Після прощання панахиду за загиблим воїном відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Дмитра Корбу на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші загиблі воїни.
