Сьогодні у Полтаві почали прощатися із жертвами російського обстрілу 1 лютого. У Свято-Успенському соборі у вічність родичі та близькі провели медсестру Олену Скляр. Вона мешкала на 5-му поверсі будинку, в який 1 лютого влучила ворожа ракета. Якою пригадують загиблу друзі та колеги, і що каже про втрату матері єдиний син, — дізнавалася Іванна Дімова.
Загинула внаслідок удару російською ракетою по житловому будинку в мікрорайоні Браїлки. Полтавка Олена Скляр одна з тих, хто 1 лютого вже не вийшла зі свого під’їзду. Біля Свято-Успенського собору збираються люди з квітами. Усі вони прийшли на панахиду вшанувати її пам’ять.
Валентина Юхно, родичка загиблої Олени Скляр Її квартира на 5-му поверсі, і це якраз туди попало. Вона була вдома, це ж субота, вихідний. Її дістали у вкрай тяжкому стані. Відправили в реанімацію. Лікарі сказали: якщо вона ніч протягне… Ще надія якась була. Ми не спали всю ніч. І на ранок ми читаємо, що вона померла. Там були травми, несумісні з життям.
З близьких родичів у Олени Скляр залишився один син. Його на момент прильоту поруч з мамою не було.
Віктор Скляр, син загиблої Олени Скляр Я був на роботі у товариша вдома цього ранку. Це через будинок. Я вийшов на вулицю. Побачив дим. Коли підійшов ближче, зрозумів, що мого під’їзду просто нема.
Все життя жінка робила маніпуляційною медсестрою. Працювала в Горбанівському геріатричному пансіонаті, в поліклініці турбомеханічного заводу, на станції переливання крові, у полтавському пологовому будинку, а останні 3 роки — в шкірно-венерологічному диспансері.
Віктор Скляр, син загиблої Олени Скляр Вона віддала всю себе медицині. Медсестра з золотими руками. Вона попадала в такі капіляри, що інші й не бралися колоти. Її всі цінували, любили, навіть за те, що вона не по іменах всіх називала, а котиком, зайчиком, рибкою. Вона була золотою людиною.
«Олена була справжньою опорою для лікарів та добрим серцем полтавської медицини», — так про неї відгукуються друзі та колеги.
Ірина Гараніна, колега загиблої Олени Скляр Ми пропрацювали більше 10 років в поліклінічному відділенні 1-ї міської лікарні. Називалася поліклініка №2 ПТМЗ. Знаю її як чуйну, добру людину. Професіонала своєї справи. Ніколи нікому не відмовляла.
Ольга Виженко, знайома загиблої Олени Скляр
Це золота була людина. Вона дуже життя любила. Людина-свято. Куди б не заходила, кругом починалося свято. Велика втрата у Полтаві, а особливо у нашому районі. Бо вона допомагала всім. І як медик, і як людина.
Ігор Виженко, знайомий загиблої Олени Скляр На дачу часто їздили. Вона любила ту дачу, це була її стихія. У Кунцеве добиралися на річку, на шашлики з нею. А як на роботу йду, вітаюся з нею. Вона біжить, але спитає: «Як твоє здоров’я?». Кажу: «І поперек, і нога…» А вона: «Тримаємося». І побігла.
Валентина Юхно, родичка загиблої Олени Скляр Щоб ми не попросили: чи масаж, чи укол у вену. Вона була професіонал у своїй справі. Дуже шкода, що через «цього» такі люди гинуть.
Усі близькі змогли попрощатися з Оленою Скляр церемонією покладання квітів до її труни. А після — труна, за бажанням сина, попрямувала на кремацію у Харків.
