ЗМІСТу також вдалося побувати на допрем’єрній виставі «Театр, або Шум за сценою».
Зал театру починає наповнюватися людьми. Заходить чорноволоса жінка, одягнена у яскраво бірюзову блузку та чорну спідницю, з блискучими прикрасами на шиї, а за нею – пара підлітків у звичайних «спортивках». Дехто намагається зрозуміти на який ряд та місце його квиток, а хтось просто обговорює очікування від вистави.
«Я думаю, що не досиджу до кінця» – лунає жіночий голос десь з передніх рядів.
«Ой, та не знаю. Подивимось, що за вистава» – відповідає їй дівчина, що сидить поруч.
Починає грати тиха, але спокійна мелодія. Зал і досі заповнений голосами, наче бджолиний вулик:
«Шановні глядачі, займіть, будь ласка, свої місця. Вимкніть телефони, щоб вони вам не заважали. Фото та відеозйомка заборонена. Ми починаємо», – пролунав чоловічий голос з динаміків.
У залі поволі згасає світло, завіса піднімається і на сцені починається безлад.
Першою на сцені зʼявляється акторка, витончено виконуючи балетні рухи. Вона тримає тарілку з сардинами і раптово лунає телефонний дзвінок. Вона бере слухавку,
щось говорить, кидає телефон, залишає сардини й виходить.
З глибини залу роздратовано виринає чоловік:
«Газета! Ти маєш взяти газету! Покласти телефон на стіл, залишити сардини й взяти газету! Що тут незрозумілого?!» — він швидко наближається до сцени, жестикулюючи так, ніби від цього все стане на свої місця.
Це лише початок вистави «Театр, або Шум за сценою» – історії про театральну трупу, яка репетирує типову комедію положень. Проте замість чіткої, відшліфованої гри на сцені – розгубленість, плутанина й акторські промахи, що сиплються один за одним, мов картковий будинок.
Режисер Ллойд Даллас (у виконанні актора, що майстерно поєднує сарказм і розпач) намагається зберегти контроль, але марно. Втома, особисті конфлікти й нерви акторів вибухають у найнесподіваніші моменти, просочуючись у репліки й жести.
Події у виставі розгортаються в будинку, куди прибувають коханці, що прикидаються орендарями. За ними несподівано повертаються господарі, які ховаються від податкової. А щоб плутанина була повною, в якийсь момент з’являється ще й грабіжник, що вторгається у цей хаос під зловісну музику.
Проте справжня трагедія розгортається не в п’єсі, а у процесі її виконання. Актори гублять реквізит, забувають виходи, двері на сцені то не зачиняються, то заклинюють, а сардини, що мали бути лише дрібною деталлю, стають символом цього грандіозного театрального безладу.
Після 15-хвилинної перерви почався другий акт – гастролі. Тепер усі проблеми, які ми бачили під час репетиції, втілюються в ще більшому масштабі. Декорації, які в першому акті лише похитувалися, тепер загрозливо скриплять, а деякі двері взагалі відмовляються зачинятися.
З-за лаштунків долинають уривки емоційних сварок: хтось з’ясовує стосунки через зіпсовану сцену, хтось звинувачує партнера у пропущеній репліці, а хтось просто кричить від розпачу. Напруга відчувається навіть у глядацькій залі – ось-ось усе розвалиться остаточно, але актори, попри плутанину, відчайдушно намагаються врятувати виставу.
На сцені розігрується справжня комедія абсурду. Один з акторів запізнюється на вихід, і його партнер, щоб заповнити паузу, починає імпровізувати – вигадує новий сюжетний поворот, який ніяк не вписується в оригінальний сценарій.
Хтось з актрис губить контактні лінзи і, не розрізняючи партнерів, звертається не до того персонажа. А тим часом застрягає дверний механізм, і один із героїв змушений видиратися через вікно, щоб бодай якось вийти зі сцени.
Глядачі вибухають сміхом. Комедія настільки органічна, що здається, ніби все дійсно виходить з-під контролю. Але цей хаос ретельно вибудуваний: темп вистави ідеально вивірений, кожен невдалий жест – насправді ювелірно розрахований, а нібито випадкові падіння – майстерна робота акторів.
А ось і фінал. Дві години пролетіли немов 15 хвилин. Завіси закриваються, вмикається музика, люди встають аплодувати, в залі чуються вигуки «Бравооо». Завіси відкриваються.
На сцену вибігають актори танцюючи під драйвову пісню, люди стоять радісні з посмішками на обличчі. І ось знову закривається завіса, театр що дві години тому був заповнений, потихеньку починає обезлюднюватися.
Фото Аліни Гончарової
