– Раніше Ти казав, що у дитинстві чимало часу проводив у церкві. Мабуть, це якось вплинуло на Твій вибір у дорослому житті?
– Усе моє свідоме дитинство було пов’язано з храмом. Я ніс послух паламаря у церкві Святої Трійці (Калантир) у Кременці. Саме це значною мірою і визначило мою подальшу долю. Пригадую настанови, проповіді мого духовного наставника та настоятеля храму отця Іоана Мельничука. Саме його вплив і приклад самовідданого служіння і сформував мою християнську свідомість.
– Як з’явилася ідея писати ікони?
– Я навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії на факультеті образотворчого мистецтва, після завершення якої вступив до Київської богословської академії. Там вивчав і богослів’я ікони. Поєднання художньої та богословської освіти привело мене до іконопису. Хоча перші мої спроби в іконописанні відбулися ще під час навчання у Кременці. Я намалював три невеликі образи для храму, в якому ніс послух.
– Розкажи про канон написання ікон? Можливо, перед роботою треба тримати піст чи є інші вимоги?
– Іконописний канон – це не просто збірка правил щодо написання ікони, він несе в собі глибокий догматично-богословський зміст. Канон визначає стилістичні особливості ікони: композицію, колір, пропорції, послідовність дій. У цьому сенсі іконографія є консервативною сферою діяльності й завдяки канону обмежує творчу свободу художника, але водночас слугує орієнтиром для створення гармонійного і виразного образу. До будь-якої роботи треба ставитися відповідально і з любов’ю, тоді все вдасться.
Взагалі початок усякого доброго діла має починатися з молитви. Особливо це стосується написання ікони. Стосовно посту, то особливих умов нема, окрім тих, які встановлені православною церквою і стосуються кожного християнина.
– Як ставишся до новітніх іконописів, де присутні сюжети із сучасного життя, наприклад, у Богоявленському соборі в Кременці, де зображені події Майдану, АТО?
– Історія церковного малярства знає зображення на стінах храмів їх патронів і меценатів. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври на стіні у лівій частині було зображено князів ктиторів Острозьких і Сангушків. До певної міри для них відведено цей мирянський світський куточок. Тому я в міру позитивно ставлюся до зображень наших сучасних героїв АТО та Революції Гідності під покровом Богородиці на стінах храму, які поклали своє життя за нашу свободу та незалежність. Щоб ми не забували про їх подвиг і завжди згадували у своїх молитвах.
– Як Ти став учасником проєкту Art Armor? Скільки створив ікон у його межах і яка з них продана найдорожче?
– Наприкінці 2022 року до мене звернувся митрополит Рівенський і Острозький Іларіон із цікавою пропозицією створити артоб’єкт на бронепластині для мистецького проєкту Art Armor на прохання організаторів. Я погодився і вирішив намалюти саме ікону. Так я намалював свою першу ікону на бронепластині «Архистратиг Божий Михаїл перемагає древнього змія», яку поряд із відомими художниками України експонували в різних країнах ЄС. З Art Armor я завершив свою співпрацю, створивши для нього майже 20 робіт та ініціювавши створення субпроєкту «Духовна звитяга».
– З чим працюєш тепер?
– Співпрацюю з благодійним проєктом «Пташки перемоги», в межах якого люди доброї волі, такі як Ігор Дулін, Олександр Тищенко проводять благодійні аукціони в Україні та за її межами зі збору коштів для ЗСУ. Так, у Варшаві 2024 року мою роботу «Архангел Михаїл» продали за 850 тисяч гривень. Є у мене також кілька спільних ідей з ПЦУ, зокрема з головою паломницького центру отцем Романом Когутом зі збору коштів за допомогою мистецтва для ЗСУ та по відновленню першої Української келії Святих Архангелів – Фалакрос на горі Афон.
– Розкажи про свої розписи храмів...
– Розписом храмів займаюся з 2010 року. Розписував церкви на Львівщині, у Луганську, в Криму ще до окупації. До речі, на Луганщині був один із перших храмів, які я розписував. Це був незвичайний розпис і незвичайний досвід, адже, крім живопису, окремі елементи викладали бурштиновим камінням і засипали бурштиновою крихтою. Один із моїх проєктів я розпочав ще до війни, а закінчив під час війни. Це був храм святого Миколая Мирлікійського в м. Буча на Київщині.
– Чи не думав колись створити розпис в одній із церков на Кременеччині?
– Я б дуже хотів розписати храм Святої Трійці у Кременці, в якому минуло моє дитинство та юнацтво і в якому я ніс послух паламаря довгі роки.
– Розкажи про Твій задум стати священником? Як він з’явився і як до цього ставиться сім’я?
– Стати священником це швидше не задум, а внутрішнє бажання, адже з дитинства моє життя пов’язане з церквою. Якщо я колись прийму таке рішення, то моя сім’я буде не проти.
Олена ІЛИНИЧ,
спеціальна кореспондентка
газети «Сільський господар» на Кременеччині
