Полтава

Коли трава ховає пам’ять: як виглядає старий цвинтар Кременчука сьогодні

Журналістка Кременчуцької газети побувала на Крюківському кладовищі: між пам’яттю, тишею і забуттям

Крюківське кладовище — одне з найстаріших у Кременчуці. Воно розташоване в Крюкові, межує з вулицями, а поруч височіє Церква Успіння Божої Матері. У народі його раніше називали Костромським кладовищем — за назвою району, що знаходився поряд.

Згідно з планом Крюкова 1827 року, на кінці тодішньої Катеринославської вулиці (згодом — Макаренка, нині — Михайла Драгоманова) за межами поселення було виділено велику ділянку під кладовище. У 1863 році архітектор Несвітський розробив проєкт кам’яної церкви для цвинтаря. Будівництво розпочалося 1873-го, а в 1877-му храм освятив єпископ Полтавський і Переяславський Іоанн.

Одне з найвідоміших поховань тут — родинне місце кременчуцького купця І гільдії та мецената Григорія Чуркіна. Не так давно його відновили, проте поруч хаотично лежать уламки сучасних надгробків — видовище малоприємне.

Поруч із храмом — некрополь. Тут спочивають кременчужани, а також парафіяни, які зазнали переслідувань за віру. Серед них — Наталія Боса, яка рік ходила босоніж,

викриваючи безбожжя; Євфимія Пантелеймонівна, яка була ув’язнена в таборах Акмолінська та рятувала храм разом з архімандритом Порфирієм; їхні сподвижниці Варвара Іванівна і Марфа Миколаївна. Їхні імена закарбовані в духовній пам’яті цього місця, а стіни храму, здається, досі пам’ятають їхні голоси й молитви.

Проте, на жаль, багатьом похованням бракує турботи. Надгробки середини XIX — початку XX століть стоять занедбані, деякі провалилися у ґрунт. Схоже, що в багатьох випадках нащадків просто не залишилося. Але трапляються і могили середини XX століття, що теж перебувають у занедбаному стані. Навіть деякі сучасні гранітні плити — тріснуті або зламані.

Окрема тема — металеві огорожі. У радянські часи люди виготовляли їх з усього, що було під руками: арматури, труб, металопрофілю. В оздобленні — імпровізація, яка тепер надає кладовищу строкатого вигляду.

На початку літа, після дощів, цвинтар поринає в буйство трав. Деякі поховання стають просто невидимими. Подекуди — взагалі важко дістатися до могил через зарості. Очевидно, що такий період не найкращий для екскурсій.

Водночас найкраще доглянуті ділянки — обабіч проїзних алей і сектор, де поховані загиблі у Другій світовій війні. Там чисто, прибрано, видно — пам’ять жива.

Прогулянка старим Крюківським цвинтарем — це не лише споглядання минулого. Це розмова з тишею, з історією міста, з тими, хто творив Кременчук у різні епохи. І кожен крок серед похилених хрестів — нагадування: пам’ять потребує догляду, як і людська гідність. Історія починається з уваги до тих, хто її вже завершив.

Використано матеріали https://okrain.net.ua/article/read/Cerkov_Uspenia_Bogey_Materi_v_Krukove.html

Олена Ліпошко, фото авторки

Читайте ще