Відеофакт.
Сьогодні у Кременчуці відбувся зворушливий меморіальний захід «Вшанування пам’яті за загиблими від ракетного удару 27 червня 2022 року». Саме три роки тому, о 15 год. 51 хв., підступна російська ракета зруйнувала мирне життя нашого міста, влучивши у торговельний центр «Амстор». Але сьогоднішній захід — це не лише гірка данина світлій пам’яті 22 невинним жертвам тієї трагедії, а й усім, хто загинув від жорстоких ударів по всій Україні. Бо кожна втрата — це кривавий шрам на тілі нашої країни, це біль кожної української душі, спричинений зухвалим, цинічним і нелюдським вторгненням країни-агресора — рαшиcτської путлерівської імперії.

З кожним днем, на жаль, подібних жахливих трагедій стає все більше: Київ, Одеса, Львів, Дніпро, Полтава, Запоріжжя, Кривий Ріг, Вінниця, Житомир, Чернігів, Херсон, Суми... Та попри все — Україна стоїть. Її сильний, нескорений, вільнолюбний народ вистоїть. І переможе найбільше зло сучасності.
Лише пам’ятаючи кожного — зможемо не лише відновити зруйноване, але й побудувати нову Україну — єдину, національно і соціально згуртовану.
Заради цього варто вистояти, пройти крізь біль, зціпивши серце, і вірити — у світле майбутнє нашої дорогої Батьківщини.


Сьогодні жертв тієї трагедії вшанували хвилиною глибокої скорботи. Участь у меморіальному заході прийняли не лише керівники міста та району, а й гості з Полтави: перший заступник начальника поліції Полтавщини Сергій Рекун, заступник прокурора Полтавщини Іван Шнуренко тощо.


Присутні на заході родичі загиблих у розмові з журналістами зазначали, що до загибелі рідних не можна звикнути, з цим не можна змиритися навіть на четвертому році повномасштабної війни. А ще люди не можуть змиритися з війною і тим, що ворог прийшов на нашу землю. Вони кажуть, що люди засинають у рідних домівках, а на ранок вже не всі прокидаються. Гинуть сім’ями. Гинуть цілими під’їздами. Зникають у палаючих будинках...
Кременчук — місто невелике. Ми тут усі живемо однією великою родиною. Якщо хтось і не знав загиблих особисто, то знає їхніх рідних, друзів, сусідів. Ми дихаємо одним повітрям, стоїмо разом на варті пам’яті.
Того пекельного дня — з перших секунд після вибуху — мешканці міста вже ставили собі одне питання:
як допомогти? Самовіддано, жертовно, без вагань — кременчужани кинулись рятувати. Особливою відвагою відзначилися ті, хто опинився поруч: витягали людей з-під завалів, із задушливого диму та нещадного полум’я. Кожна хвилина тягнулася, як вічність, а кожна секунда могла стати останньою.
Голос юного хлопця, який у сльозах та розпачі шукав серед уламків свою маму, став для нас усіх символом цього пекучого болю. 22 голоси — назавжди обірвані. Їхні усмішки залишаться лише в наших спогадах. Це була молодість, енергія, життя — знищене одним ударом.
Це горе, яке сталося у червні 2022 року, ми всі пережили як особисту трагедію. Утрату рідної людини неможливо переложити на чужі плечі, але підтримка, щирість і турбота небайдужих допомогли багатьом не впасти у безодню розпачу.
«Амстор» став символом трагедії, але й нагадуванням про незламність. Ми маємо пам’ятати і вірити, що за кожне зло буде розплата. Усі злочини рαшиcτів — не залишаться безкарними.

Сьогодні ми молимося не лише за душі загиблих, а й за живих. Щоб у серцях людей не згасло світло. Щоб любов, добро і справедливість перемогли темряву байдужості, ненависті та безкарної жорстокості.

Під час заходу слово було надано благочинному Кременчуцького округу ПЦУ отцю Володимиру Макогону. Він разом з іншими священниками відслужив панахиду. Потім усі присутні поклали квіти до символічної стіни пам’яті — як знак вдячності, скорботи і вічної пам’яті.







Місце болю і пам’яті. «Амстор» три роки потому — в ефірі телеканалу «Візит»: «Спецрепортаж»
Вишні, памʼять і політика: що обговорювали депутати Кременчука на сесії
Олег Булашев
Відео Ігоря Борисевича