Софія Пінчук народилася в Кременчуці. З раннього дитинства мріяла бути художницею, тож свої перші кроки зробила ще у дитячому віці.
— Маленькою я намалювала свій перший натюрморт. Мені бабуся ще гроші за нього дала. Я вирішила, що можна так класно заробляти на життя тим, що подобається.
Закінчила Кременчуцьку дитячу художню школу. Згодом здобула освіту в Полтавському національному університеті ім. В. Г. Короленка за спеціальністю «Вчитель образотворчого мистецтва».
— На другому курсі я зайнялась графічною діяльністю, цифровою графікою та ілюстрацією, як основним напрямком творчості…
Після навчання Софія почала активно працювати як ілюстратор дитячих книг в Тернопільському видавництві, неодноразово представляла свої роботи в Кременчуцькій художній галереї.
— Після виставки до мене звернулася поетеса Ірина Чередник із пропозицією проілюструвати збірку віршів. Виконала я її в звичайній графіці: туш, перо, чорні ручки, олівці. Це було побажання авторки.
Одна з найзнаковіших робіт Софії — картина «Парад вишиванок», створена у 2020 році. На перший погляд, звичайний святковий хід,
але варто придивитися і погляд зупиняється на одній з фігур: серед учасників — темношкіра жінка у вишиванці. Мисткиня художньо формулює важливу думку: українська ідентичність не про зовнішність чи походження, а про спільні цінності, повагу й рівність. У сучасній Україні немає «своїх» і «чужих» — є рівні, вільні, гідні люди. Через образи, створені на цифровому полотні, вона транслює меседж, який нині як ніколи актуальний.
— В Україні всі рівні незалежно від віку, статі та кольору шкіри. Всі ми — українці.
Ця картина — цінний подарунок Кременчуцькій художній галереї від молодої художниці.
З початком повномасштабної війни творчість Софії, як і життя мільйонів українців, зазнала змін. Сталася криза — не через брак ідей, а через надлишок болю, страху й тривоги.
Та згодом ці почуття прорвалися на цифрове полотно у вигляді символічної картини.
— Я її намалювала за кілька днів, в рекордно короткий час, дуже швидко.
Маленька дівчинка злітає вгору на гойдалці, її обличчя осяяне щирою дитячою усмішкою, але з очей течуть сльози. Небо розривають ракети та російські винищувачі.
Цей контраст між дитячою безтурботністю і війною — болісне відображення української реальності. Майстерно передані почуття тривоги, розпачу і, водночас, надії. Бо дитина символізує життя, яке триває попри вибухи.
Коли у листопаді 2022 року Херсон було звільнено, художниця не змогла стримати радості і створила роботу, сповнену щастя, світла, внутрішнього тріумфу. Ця картина — емоційна відповідь на довгоочікувану перемогу, що ожила у лініях і образах. В ній полегшення, гордість, сльози щастя.
— Радість. Ми тоді всі раділи… Я аж плакала, коли бачила, як херсонці зустрічали військових із кавунами. Вже холодно було, але люди зберегли кавуни, хлопцям давали.
Ознайомитися з новими роботами Софії можна в її соціальних мережах А ми щиро сподіваємося, що вже незабаром побачимо її графіку на виставках, фестивалях і мистецьких подіях не лише Кременчука, а й далеко за його межами.
