Розмови з військовим, якому янгол-охоронець допоміг вижити.
Сьогодні у комунальному закладі вищої освіти «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія» Полтавської обласної ради відбулася зустріч, яка зворушила до сліз і студентів, і педагогів. В рамках проєкту «Діалог мужності» вони поспілкувалися з людиною, яка пройшла фронтові дороги, витримала випробування війною та зберегла найголовніше — силу духу. Це кременчужанин, офіцер Збройних сил України, учасник російсько-української війни, повний кавалер ордена «За мужність» — капітан Тарас В’юн.

Він народився у Кременчуці, навчався у школі №20, а згодом — у педагогічному училищі. Після строкової служби вступив до Харківської академії ДСНС і працював у пожежній частині. Але життя зробило крутий поворот — почалася російська агресія, і він пішов у ЗСУ - спершу по мобілізації, а згодом — за контрактом.
«Спочатку був снайпером, потім командиром відділення снайперів, а пізніше — командиром взводу», — пригадує Тарас.
Його шлях не був легким: два поранення, одне з яких — критичне, що отримав під час боїв на Херсонському напрямку.
Військовий розповів, як вижив завдяки побратиму, який погодився на пряме переливання крові — адже у них була однакова, рідкісна група.
«Я знаю, що лікарі витягнули мене майже з того світу. Ангел-охоронець допоміг вижити. Іноді уламки, що залишилися в тілі, досі дають про себе знати. Але я борюся далі», — поділився офіцер.

Попри важкі травми, сьогодні Тарас В’юн продовжує служити людям — уже в цивільному житті. Він працює у департаменті молоді та спорту Кременчуцької міської ради, опікується правами та інтересами ветеранів. Під час зустрічі він наголосив на важливості розвитку ветеранського спорту й отримав пропозицію від директорки академії Лесі Крупіної залучати для цього студентів та інфраструктуру вишу.
Його життєве кредо — ніколи не опускати рук!
«Якщо скласти ручки й ніжки, то буде просто. Але якщо боротися, хай і важко, то результат обов’язково буде. Мабуть, слова «Боріться — поборете» — це і є мій девіз», — сказав Захисник.
Несподіваним моментом зустрічі стала поява його колишнього класного керівника та одногрупників з педучилища. Дехто не зміг приїхати особисто,
але надіслав відеозвернення. Тарас зізнався, що цей сюрприз став для нього справжнім подарунком.

Сьогоднішньому Герою під час зустрічі задавали відверті й глибокі питання: про дитячі уроки, що допомогли у дорослому житті; про мрії дитинства; про віру у випадковості й «вищі сили», які допомагають вистояти.
«Я вірю, що є якась сила, яка мене тримає. Бачив себе зі сторони, коли вже відлітав, але не пустили туди. Після цього дивлюся на життя зовсім інакше», — зізнався Герой.
Розмова торкнулася й складних тем. «Війна — це погано» Але вона і рухає вперед. Якби не Друга світова, ми б, може, й досі на конях їздили. Це крок розвитку, хоча дуже болючий», — поділився своїм баченням Тарас.
Студенти й викладачі дякували військовому за щирість та силу, а він нагадував, що його нагороди — це спільні нагороди побратимів.
Історія В’юна — це історія про мужність, біль та любов до рідного міста, яке, як він сам каже, «найкраще в світі».

Спілкуючись зі студентами Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії, мужній воїн відповів на багато цікавих запитань. Його запитували й про «дитячий урок», який став корисним у дорослому житті, та чи мріяв він у дитинстві стати військовим. Він розповів про свою «маленьку перемогу» після повернення до цивільного життя та сімейні традиції, а ще про мрію. «Кременчуцька газета готує окремий матеріал з відповідями на запитання Тараса В’юна.


Нагадаємо, військовий, випускник Кременчуцького педколеджу отримав орден «За мужність» І ступеня
Олег Булашев
Фото автора