На фроні загинув український різьбяр, краєзнавець та дослідник Богдан Підгорний з Полтавської області, який вивчав фольклор свого рідного краю.
Про це повідомили на сторінці Факультету української філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.
«Богдан Підгорний — випускник факультету української філології та журналістики 2019 року.
Як майбутній учитель-філолог Богдан Підгорний мав непоборну жагу до знань, дуже багато читав, особливо його приваблювали наукові праці з фольклору та етнографії
Наш випускник — краєзнавець, фольклорист, який фіксував зразки усної народної творчості, зокрема Новосанжарщини; етнограф, котрий досліджував вишивку та вибійку, різьбяр, що виготовляв вибійкові дошки, повернувши із забуття це праукраїнське ремесло. А ще виготовляв воскові свічки…", — розповіли про захоплення захисника у цивільному житті представники факультету.
Етнограф з Полтавської області Едуард Крутько зазначив, що Богдан Підгорний був його товаришем, який окрім всього іншого займався бджолярством, записував фольклор по селах та грав на бубні.
«Безмежно шкода і боляче, Полтавщина втрачає сіль землі…
Восени Богдан знайшов на руїнах хати десь під Покровськом розбиту фігурку звіра Васильківської майоліки. Написав чи я не збережу голову звіра, бо шкода шо пропаде. Переслати з нуля це не так просто, поки він планував як надіслати, їх машина і майно згоріли, голова звіра знову вціліла. Врешті він зміг надіслати мені такий мимаолічний уламок мистецтва.
Ти зберігав мистецтво, нажаль себе не зміг…", — написав Крутько.
В організації Радослав розповіли, що Богдан був учасником фаєр-шоу та співав у фольклористичному гурті, а також був дуже доброю людиною.
«Він був незамінною людиною в фаєр-шоу колективі Радослав. Мав золоті руки і багато майстував. Трохи навіть співав у фольклористичному гурті Родовичі та серйозно ставився до вивчення традиційної культури України. По характеру важко знайти настільки добру, готову покинути всі свої справи і прийти на допомогу людям. По дитячому наївний навіть у дорослому віці і це велика перевага в його людяності. Окрім того їздив у фольклористичні експедиції по збору пісень та звертав увагу на особливості діалекту бо мав освіту філолога.
Бодю, нам тепер тебе дуже не вистачатиме! Гірко сумуємо за тобою», — написали представники організації Радослав.
Зав. Відділу нематеріальної культурної спадщини України у Музей Івана Гончара Ірина Данилейко поширила фото дерев’яної пташки, яку Богдан у свій час виготовив для неї, та написала: «Богдан Підгорний віддав своє життя, захищаючи нас усіх… Добра, скромна, чуйна людина із золотими руками і золотим серцем, частинки якого ми тепер зберігатимемо у своїх серцях…».
«Загинув Богдан Підгорний. Український майстер-різьбяр, фольклорист, цікавився етнографією, культурою України і природним світом. Ніс в світ свою творчість, потім пішов воювати. Не нив, ніколи не скаржився, служив гідно, все закривав своїми силами, майже не бачила зборів у нього.
Ви багато знаєте майстрів, що займаються вибійкою? Молодих талановитих чоловіків, які відроджують древні традиції наших пращурів? Тепер їх стало ще на одного менше", — поділилася Ірина Могиленко.
«Надзвичайно скромний, тихий але вдумливий, він вмів багато робити руками і головою. Картаю себе що одразу не відповів на останнє його повідомлення зі старою світлиною троїстих музик зі Стовбиної Долини.
Але на Новосанжарщині він був мені фактично єдиним, хто допомагав у відродженні народнього інструментального музикування. Запам’яталося найдужче, як на день села Кунцеве я попросив підіграти мені на бубні до скрипки. Згодом вдалося дістати йому гармошку, бо хотів він навчитись грати. Як виявилось хотів він розвивати і гуртовий спів, і епічне виконавство, лозоплетіння, різб'ярство (деякі різьблені речі навіть у книжки потрапили) та багато багато іншого, що навіть не встиг розпитати», — написав Назар Чорношличник.
Майстриня з Полтавської області Оксана Дорошенко розповіла, що Богдан Підгорний любив квіти. Також, за її словами, перебуваючи на фронті, чоловік допомагав закривати збори для інших захисників.
«Коли почалася повномасштабка, ми періодично спілкувалися. Богдан зробив мені деревʼяну форму для пряника з іменним підписом. Часом надсилав світлини красивих світанків, питав як ми тут, підтримував.
Потім він пішов служити. Писав про свою мобілізацію і службу чесно, відверто, щиро. Від його текстів завжди стискалося серце. Він ніколи не вважав себе героєм, хоча ніс свою службу сумлінно і відповідально. Я знаю, що багато військових потреб він закривав власними силами. Ніколи не нив і не жалівся", — додала Оксана Дорошенко.
