23 лютого 2026 року мало виповнитися 43 роки воїну В’ячеславу Безручко із Щербанівської громади. Проте тіло військового у грудні 2025-го опізнали та ідентифікували за експертизою ДНК через півтора місяці після його зникнення. Загинув воїн на Харківському напрямку. У війську В’ячеслав був водієм та упродовж 2,5 років вивозив поранених із поля бою. В’ячеслав Безручко у військо був мобілізований 2023 року. Спершу був молодшим сержантом, потім командиром відділення 4-го батальйону оперативного призначення корпусу НГУ "Азов". Через свою посаду отримав позивний "Руль", розповіла його тітка Оксана Гурцева.
"Зі слів побратимів, Славік був дуже цілеспрямованою людиною. У ході виконання бойових завдань, він завжди розумів, куди рухатися. Адже в нього ще й була відповідальність за хлопців, тому що він був командиром і завжди він ціною свого життя старався захистити своїх хлопців, які були в нього в підрозділі", — розповіла тітка В’ячеслава Безручка Оксана Гурцева.
Воював В’ячеслав на Харківському напрямку протягом 2,5 років. Загинув 2 листопада 2025-го. Більше місяця чоловіка вважали зниклим безвісти,
забрати тіло та поховати у Малому Тростянці вдалося лише 30 грудня.
"Страшна новина сколихнула спочатку нашу сім’ю. Ми не хотіли у це вірити, що безвісти зниклий. Деякий час ми навіть не говорили між собою про це, тому що вірили в те, що він повернеться. Потім, коли вже дізналися новину про те, що Славік загинув, його певний час не могли повернути із поля бою, потім деякий час були різні експертизи і трохи затягувався час із поверненням його тіла на свою малу Батьківщину", — додала Оксана Гурцева.
За словами Оксани Гурцевої, вони із В’ячеславом мали різницю у віці один місяць, дитинство та юність провели разом. У Великотростянецькій школі вчилися в одному класі та сиділи за однією партою.
"Ми дружили, ми сиділи по різні сторони класу, у різних рядах. Але дружили, бо ми постійно стояли поряд на фізкультурі. І, навіть, іноді сперечалися, хто перший стоїть, у кого більший зріст. Я чи він. На похованні одного із захисників нашої громади Зоряна, ми побачилися, Оксана сказала, що Славік зниклий безвісти. І невідомо, що далі", — розповів однокласник В’ячеслава Безручка Дмитро Геращенко.
"Як отримали звістку, що Славічок буде іти на фронт. Цю звістку всі з острахом сприйняли, всі хвилювалися, як це буде, що це буде. Він пішов першим із нашої вулиці. Це дуже була болісна звістка. А ще мені Славік згадується. Він робив ремонти. І, коли я вирішила зробити ремонт у ванній кімнаті, то Славічок сказав: Галино Миколаївно, зробимо. І він нам зробив ванну кімнату", — повідомила перша вчителька В’ячеслава Безручка Галина Торіна.
Після закінчення школи Вʼячеслав проходив строкову військову службу у Миргороді. Тому в ЗСУ пішов підготовленим, розповіла класна керівниця Валентина Панасюк.
"Коли в нас була зустріч 20 років після випуску, то Славунька теж був, і, з його розмов, він працював уже в поліції. То я зрозуміла, що якщо буде потрібно, то Славік піде. І коли я одного разу побачила маму і тата його, то вони сказали, що Славуньку забрали", — продовжила класна керівниця В’ячеслава Безручка Валентина Панасюк.
За словами Оксани Гурцевої, у цивільному житті В’ячеслав був поліцейським протягом 10 років. Потім працював у Полтавському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги. З початку повномасштабного вторгнення перед призововом до НГУ займався волонтерством, допомагав військовим та людям з прифронтових територій на Харківщині. У чоловіка залишилися батьки та донька.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
