Вічна пам'ять!
Сьогодні небо над Кременчуком знову вкрилося жалобою. У Свято-Миколаївському соборі громада схилила голови в глибокій пошані та невимовному болю - місто віддало останню шану молодшому сержанту Ельдару Галімову.
Це була церемонія, де тиша розривалася лише звуками невимовних ридань, від яких стискалося серце.
Як розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков, Ельдар Галімов був командиром відділення. Він народився на Донеччині, у Добропіллі, закінчив там школу та училище, будував життя, допоки війна не змусила взяти до рук зброю. Його шлях обірвався у січні 2025-го під час бойового завдання на Курщині.
Він був людиною честі й батьком трьох дітей.
Найважче було дивитися на рідних. Близькі не стримували сліз, і цей біль здавався майже фізичним. Мати, згорьована та знесилена, кричала крізь ридання, що «так не повинно було бути», відмовляючись вірити в те, що серце її сина більше не б’ється. Батько, зазвичай міцний, мов скеля, не міг втамувати тяжкого суму, а поруч стояли діти, чиї очі, наповнені невимовним дитячим горем, розбивали серця присутніх.
Плакали родичі, плакали побратими — плакав кожен, хто прийшов розділити цю спільну на всіх втрату.
Поховали воїна на Деївському кладовищі , на Правобережжі Кременчука. Тепер він триматиме наше небо у вічному строю.
Світла пам’ять Герою. Слава Україні!
Валерія Макряшина
Фото Мирослави Ковальчук
