Життєвий і творчий шлях однієї з найвідоміших казкарок України.
13 квітня 1906 року в Полтаві народилася українська дитяча письменниця та перекладачка Оксана Іваненко Батько Оксани Іваненко працював редактором газети, мати – вчителькою у притулку для сиріт. У родині шанували художнє слово, мали велику домашню бібліотеку. Від матері дівчинка успадкувала педагогічний хист, а від батька – потяг до літературної творчості. У шість років вона написала свою першу казку. Пізніше її дитячі твори з’явилися в рукописному журналі гімназії, де вона охоче й дуже добре вчилася. З дванадцяти років Оксана уже самостійно працювала з іншими учнями, навчаючи їх грамоти. – пишеОсвіта. UA.
У 16 років дівчина стає вихователькою дошкільного дитячого будинку. Удень – робота з малюками, увечері – навчання в Полтавському інституті народної освіти. У години перепочинку пише для своїх вихованців казки, вірші, оповідання, п’єси, бо художньої літератури для дітей на той час бракувало.
Навчалася у жіночій гімназії, потім – у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти
З 1923 по 1926 рік вчилась у Харківському інституті народної освіти на відділенні соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соціального виховання, де почала відвідувати літературні вечори, студію, познайомилася з письменниками Павлом Усенком, Олександром Копиленком з поетесою Наталею Забілою з якою здружилася на все життя.
Постійно друкуватися Оксана Іваненко почала з 1925 року, але вважала, що справжня її творчість для дітей почалася у 1933 році, коли була написана казка «Сандалики, повна швидкість!». Цей її твір та вірші для дітей Наталі Забіли відзначили Корній Чуковський та Самуїл Маршак у дні Першої республіканської наради з питань дитячої літератури, яка проходила у Харкові. Невдовзі були написані твори, які увійшли в книгу «Лісові казки» (1934).

Оксана ІваненкоВступила до аспірантури при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП), і у 1931 році захистила кандидатську дисертацію «Дитяча літературна творчість». З 1932 по 1939 рік працювала редактором у видавництві «Молодий більшовик», потім переїхала до Києва і керувала секцією дитячої літератури у Київській філії УНДІП.
«Пишучи казку, – я перевтілювалася абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби… Я вже не могла думати про щось інше. Я вкладала в неї всі почуття, спогади, думки, розмисли...», – розповідала письменниця.
Так народжувалися твори, у яких використовувався казковий художній прийом антропоморфізм – один із найважливіших у О. Іваненко, коли звірі, рослини і навіть крапелька води мислять і розмовляють, як люди. Це були казки, які, окрім пізнавальної мети, виконували виховне завдання, несучи в собі глибоку ідейну, філософську думку і завжди просякнуті поняттями морального плану про дружбу, взаємодопомогу, про гарячу любов до рідного краю. У 1939 році за успіхи у розвитку дитячої літератури письменниця отримала свою першу нагороду – орден «Знак пошани».
Коли прийшла війна, письменниця з малими донькою, сином і хворим батьком перебувала у Свердловську. Там познайомилася з відомим казкарем П. Бажовим й переклала його твори українською мовою. Повернулась в Київ у 1944 році. З 1947 по 1951 рік працювала відповідальним редактором журналу «Барвінок».
За роки літературної діяльності Оксана Іваненко написала й опублікувала багато казок, віршів і оповідань для дітей, низку творів для юнацтва і дорослих: історичні повісті «Друкар книжок небачених» (1947) про першодрукаря книг Івана Федорова та «Богдан Хмельницький» (1953). У 1961 році письменниця завершила майже двадцятирічну працю над романом про Т. Г. Шевченка «Тарасові шляхи», перша частина якого вийшла ще у 1939 році. ), а у 1973 році побачив світ роман «Марія» (про Марко Вовчок
У 1974 році О. Д. Іваненко було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки за цикл оповідань «Лісові казки», повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та інші твори, що вийшли у видавництві «Веселка» у п’ятитомному зібранні.
У березні 1986 року за книгу спогадів «Завжди в житті» письменниця була удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка
Померла на 92 році життя – 17 грудня 1997 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.