Виставка з неформальним діалогом із глядачами.
Сьогодні у Кременчуцькій міській художній галереї відкрилася персональна виставка художника Олега Колесникова під назвою «Акварельна терапія на листах».

Проєкт пропонує глядачам зануритися у світ ніжної акварелі, емоцій та внутрішніх історій, які автор передає через мистецтво. Експозиція працює як простір для емоційного перезавантаження та діалогу з собою через візуальні образи.

На відкритті глядачі мали змогу поспілкуватися з митцем і навіть поставити йому запитання. Адже директорка галереї Надія Купенко запропонувала провести відкриття у дещо неформальній обстановці — сидячи. Так присутні дізналися, що митець родом із Херсонщини, на жаль, його мала батьківщина зараз окупована. Акварель не завжди була в пріоритеті — використовував інші техніки. Свій портрет-шарж намалював «на п’янку», принаймні так сказав.
А ще деякі картини оформлені на шпалерах, і це не лише креативно, а й спосіб використовувати вторсировину. Взагалі виставка дійсно надихає зануритися, перш за все, в себе і покопатися там. Така вона — терапія.
Тих, кого вона зацікавила, нагадаємо: виставка триватиме до 17 травня. Відвідати її можна з середи по неділю з 10:00 до 18:00.
Інтерв’ю з Олегом Колесниковим

— Цього холодного квітневого дня відкривається ваша персональна виставка. Чи багато весни у ваших картинах?
— Мабуть, є. Навіть у назвах є потрошку весняного — «Весняне відкриття навігації», там вистачає.
— Ви любите весну малювати?
— Я люблю все малювати.
— Яка улюблена тема ваших картин і яку ви готові розкривати завжди?
— Тема стану, тема відчуття. Тобто треба передавати не просто листочки перераховувати, а щоб відчуття від цих листочків передати глядачеві. Це основна тема.

— Як змінюється ваш душевний, емоційний стан під час війни? Ми вже понад 5 років живемо в ній. Як це змінюється, як змінюється у ваших картинах?
— Їх стало набагато менше. Я думав, що більше малювати не буду. Такий стан був багато років, з 2014 року почалося. Є одна робота — «Перші дні війни» — от такий настрій. Але зараз я розумію, що люди продовжують жити, і ми всі продовжуємо жити. Не помирати ж нам. Тому будемо жити, і все буде в Україні.
Тому роботи з’явилися знову.

— Окрім створення картин, хто ви ще по життю?
— Я був головним художником міста. Це така робота.
— Що було створено при вас, коли ви були головним художником міста? Що можуть згадати кременчужани?
— Моя така гордість — створювалися парки, сквери. Це і жертвам Голодомору, Голокосту. Декілька скверів, де я робив проєктні роботи, були відтворені. Тобто зробили сквери, парки — так що я цим горджуся. І по рекламі було багато роботи.
— Як ви тоді поєднували роботу і творчість?
— Знаєте, тоді нормально поєднувалися, бо я відчував, що це потрібно. Справа в тому, що як професійний дизайнер — робота з малюнками це кожного дня. Тому це компенсується: якщо ти не живописом займаєшся, то технічним малюнком, ти все одно малюєш завжди.
— Анонсували цю виставку як виставку акварелі. Багато хто говорить, що це складна техніка і не кожен митець береться. Що ви про це можете сказати і що для вас акварель?
— Акварель була для мене професійною технікою, тому що дизайнери працюють аквареллю. Нас цьому навчали. А потім мені сподобалося. Інколи сідаєш за роботу — і важко декілька днів працювати над однією картиною.
А в акварелі — дві години, і ти вже вільний. Ти встиг туди закласти свою енергію, і тобі не нудно.
— Про вас як художника, про родину: у вас династія художників? Були в родині митці чи передали ви комусь свій хист?
— Батько був сільським художником, вчителем малювання, до речі, самоучкою. Сестра навчалася, двоє дітей — дві дочки — теж навчалися на одному факультеті. Дружина також. Так що чотири дизайнери в одній сім’ї були.
— Який це навчальний заклад?
— Харківський художньо-промисловий інститут.

— Запитання щодо матеріалів: які матеріали були раніше, коли ви починали, і які зараз — кращі чи гірші?
— У мене одна й та сама коробка. Але я додаю туди фарби. Тоді була найкраща ленінградська акварель — вона так і залишилась. Зараз багато іноземних матеріалів. Ось я взяв китайську — ця робота зроблена нею — але вона трошки глиняна, непрозора. Кожен матеріал вимагає свого — треба пристосуватися до нього. Якщо пристосувався, то все вийде. Недарма кажуть: якщо художник знайшов шматочок грязі, він може щось намалювати.
— Це не перша ваша персональна виставка?
— Ні, їх було багато.
— Що б ви порадили тим художникам, які творять для себе: створювати виставки чи ні?
— Якщо художник малює і нікому не показує — то для чого? Це сенс існування художника: намалював — і показав. Справа в тому, що мої роботи не комерційні, тому що я їх малював саме для себе. Може, там є якась енергетика. Тому я дав назву «Акварельна терапія». Може, сама назва трохи наївна, але мені хотілося, щоб люди відчули той настрій, який був у кожній роботі.

— Які результати своєї терапії ви очікуєте?
— Всі вийдуть здорові.
Олена Ліпошко
Фото авторки