Полтава

Роки тиші: у Кременчуці нагадали про тих, хто зник безвісти

Поки немає інформації по загибель, у душі жевріє надія, що любий син чи чоловік живий!

Сьогодні у Кременчуці пройшла традиційна акція нагадування «Не мовчи! Полон вбиває!». Звичайний формат проведення порушили злива, що почалася до 9.00, коли учасники акції перекриваються рух транспорту на перехресті вул. Соборна та Олександра Халаменюка. Тож у хвилину мовчання рідні військових, які зникли безвісти, схилили голови під навісом будівлі, що знаходиться поряд. А тим часом жодна автівка, що рухалася по центральній дорозі, не зупинилися.

Зауважимо, мета акції – нагадати містянам про тих, хто боронив рідну землю від російської навали, даючи можливість, зокрема, мешканцям Кременчука перебувати у більш-менш захищеному тилу.

Тож і плакат, і музика, що супроводжували, вказували на необхідність схилити голову під час хвилини мовчання, адже для когось «вона може бути останньою».

Так, Ольга Пащенко чекає на свого чоловіка Олександра. За її словами, на війну він потрапив під час мобілізації у червні 2024 року.

Зник безвісти 9 вересня 2025 року на Покровському напрямку. Останній раз ми з ним розмовляли 7 вересня.

Повідомив, що йде на завдання і не знає, коли буде зв'язок. За часи мирного життя шість років працював на КрАЗі. А потім - у сільському господарстві у с. Недороги, де ми проживаємо», - розповіла Ольга.

На чоловіка чекає не тільки вона, а й двоє синів (18 і 13 років) та мати.

Співрозмовниця додає, що того дня із завдання не повернулося жодного військового – є припущення, що вони попали під обстріл.

На свого 43-річного сина В’ячеслава Бурого чекає Наталя Бура. Військовий зник безвісти 8 липня 2024 року на Торецькому напрямку.

«В 11 годин 8 липня він був поранений. Окремо від групи його відправили на пункт евакуації, куди він не дійшов. 5 березня 2026 року сказали, що є збіг ДНК. Здала повторний аналіз – чекаю на результат», - розказала мати захисника.

За її словами, В’ячеслав тривалий час проживав у Польщі. Повернувся до України у лютому 2022 року.

«Він дуже хотів служити і ходив до воєнкомати, як на роботу. П’ять разів його забирали, а поті повертали. Шостим разом його тільки забрали», - розповіла Наталя.

За мирний час захисник працював будівельником.

Але попри відсутність звісток про рідних, родини продовжують чекати на повернення своїх оборонців. Адже поки немає інформації по загибель, у душі жевріє надія, що любий син чи чоловік живий!

Олена Синтюрина

Фото авторки

Червень

Читайте ще