У Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені Гоголя представили нову постановку «Пер Гюнт», створену ініціативною командою акторів і режисерів театру. Вистава виконана у камерному, частково імерсивному форматі: глядацькі місця розташовано безпосередньо на ігровому майданчику поруч з акторами, що зменшує дистанцію між сценою та аудиторією і робить глядача безпосереднім свідком подій.
Творча команда та підхід до адаптаціїВиконання відійшло від канонічного прочитання п'єси: сценографію та значну частину тексту підготували власними силами члени колективу. Сценічну редакцію здійснили Марія Озеренко та Максим Дашевський, режисером поставили Семена Білоконя, а художнє оформлення підготував Артем Білокінь. Музичний супровід забезпечили Наталія Бухарова та Євген Захарчук. Афішу проєкту розробила Олександра Грек. Для Олександри Грек та Вікторії Бондаренко ця робота також стала акторським дебютом, що додало постановці свіжих виконавських рішень.
Більшість реквізиту, декорацій і костюмів команда виготовила самостійно — від ескізів до фінальної фінішної обробки.
Такий підхід дозволив створити інтимну, авторську естетику та забезпечити мобільність сценічного простору під час імерсивних епізодів.
Підтримка театру та театральна етикаІніціативу колективу підтримав директор закладу Олексій Андрієнко: театр взяв на себе організаційні питання — друк афіш, продаж квитків, рекламний супровід і доступ до костюмерної бази. Водночас творча група зберегла авторський контроль над художнім рішенням, виготовивши більшість елементів власноруч.
Через тісний простір і безпосередню взаємодію з акторами команда наголошує на суворій театральній етиці під час показів: запізнення, розмови в залі чи телефонні дзвінки можуть критично зруйнувати атмосферу, яку прагнули створити. Організатори просять глядачів дотримуватися правил, щоб не порушувати сценічну концентрацію та сприйняття вистави.
Сюжетна лінія постановки орієнтована не на ефектну видовищність, а на відверті діалоги й розкриття внутрішнього пошуку героїв. Режисери свідомо відмовилися від нав'язування єдиного тлумачення твору: головна мета — поставити питання про ідентичність і спонукати кожного глядача до власних висновків після виходу з залу.
Камерний формат і часткова імерсія дають змогу акцентувати увагу на психологічних деталях і взаєминах між персонажами, роблячи кожен показ інтимним театральним досвідом. Такий підхід також підкреслює важливість живого контакту між акторами й аудиторією як одного з ключових елементів сучасної сценічної практики.
