«Жданівський реп’яшок — віковий спадок Полтавщини». У Полтаві презентували виставку старовинного локального шитва, характерного саме для села Ждани на Миргородщині. Вишиваний візерунок поєднує декілька технік. У чому секрет старовинного шитва — дізнавалися наші кореспонденти.
— Вусики чорного кольору пошиті. Як реп’ях чіпляється до тканини, ось тут таким чином.
Щоб наречений як реп’яшок причепився — і нікуди не дівся… Виставку локального старовинного шитва «Жданівський реп’яшок — віковий спадок Полтавщини» презентували в обласному центрі. У цих святкових сорочках, характерних саме для села Ждани на Миргородщині, місцеві жінки та дівчата переважно виходили заміж. Ось таку сорочку одягла на виставку і мешканка Жданів Тамара Коваленко. Жінка розповідає: шитво їй дісталося у спадок.
Тамара Коваленко, учасниця виставки вишитої сорочки «Жданівський реп’яшок» Ця сорочка мені дісталась у спадок від мами Лідії Іванівни. Сорочку її вишивала бабуся Лисенко Варвара Корнієвна до дня весілля. Це для мене як пам’ять про свою родину, про свою сім’ю, про бабусю. Я в цій сорочці запрошувала на весілля — до родичів.
А одну з представлених сорочок у 50-х роках минулого століття вишила матір Ольги Деревянко — Лідія Нагога,
яку життєва дорога привела тоді до Жданів молодим спеціалістом. Її донька, мешканка цього села і колекціонер, пані Ольга припускає: мати хотіла зберегти унікальний стиль старовинного шитва.
Ольга Деревянко, учасниця виставки вишитої сорочки «Жданівський реп’яшок», колекціонер Там є ромбики, є квадратики. Вишита виключно тільки стародавнім стилем, лічильною гладдю, лиштвою, як у нас називають. І оздоблена іншим стилем вишивки, лапками курячими, ретязком. І так оцей геометричний орнамент скрізь обвишитий як реп’яшок. Ми звернулися до фахівців для того, щоб розробити схему цієї сорочки. Комп’ютер думав півтора місяці, він не мог так відтворити. Я дійшла до висновку, що це жданівська сорочка, тому що її ніде розповсюдження більше я не знала і не бачила.
Цього літа у Жданах створили любительське об’єднання, яке популяризує і продовжує традицію старовинного шитва — розповідає його керівниця Оксана Субботіна.
Оксана Субботіна, очільниця любительського об’єднання «Реп’яшок» За кожною сорочкою своя історія, за кожною сорочкою своя сім’я. Звичайно ж, ми побігли по наших бабусях, по їхніх скринях почали заглядати, що там у них є. А в них там і реп’яшки, і історії. І кожна бабуся щось розповідає зі своєї юності.
Жданівські сорочки — дивовижний витвір мистецького хисту української жінки,
— вважає представниця літературно-меморіального музею І. Котляревського, який приймає виставку, Євгенія Стороха.
Євгенія Стороха, провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського Це вишивка, де треба лічити кожну ниточку повздовжню і поперечну. Це математично точно розрахувати, як на мене, абсолютно неможливо. Але ж люди розраховували, значить є отой рушій творчий в людині, котра пізно ввечері чи вночі знаходить вільний час для того, щоб покласти перед собою полотно, нитку, взяти в руки голочку і забути про все на світі.
Нині «Жданівський реп’яшок» визнано елементом нематеріальної культурної спадщини області, далі берегині старовинної традиції плекають надію внести унікальні сорочки до національного переліку, каже Ольга Деревянко.
