Коли всі приготування до новорічного свята були завершені і, за попередньою домовленістю про його проведення в залі місцевої школи, по восьмикілометровому селу майоріли рекламні оголошення, директор школи раптово передумав і категорично заявив: «Не дозволю!» Діватись було нікуди, і учасники художньої самодіяльності, щоправда вже не всі, і без особливого ентузіазму та святкового настрою, зібрались в холодному недоремонтованому сільському Будинку культури на запланований час. Оскільки в приміщенні було набагато холодніше, ніж надворі, вирішили святкувати на подвір’ї.
Близько двох годин звучали наживо і в запису новорічні пісні, щедрівки, колядки, та, на жаль, крім двох підлітків та однієї шістдесятирічної жінки, сюди ніхто не повернувся. Люди поспішали до місця, вказаного в рекламному оголошенні. Але тепла затишна школа зустрічала всіх темрявою і пусткою. У цей час безтурботна молодь, яку, мабуть, так не хотів бачити в стінах школи директор, грала в карти, пила каву та пиво (і не тільки) у місцевому магазині-кафе, час від часу весело жартуючи, що Вельбівка «долучилась» до акції «Україна без йолки»,
та про створення пікету «Подавись своєю школою».
До цієї веселої компанії залюбки приєднувались і старшокласники місцевої школи… Навряд чи такого маскараду хотіли батьки, а особливо матері своїм дітям.
Після того святкування у громадськості села виник цілий ряд запитань: «Чому депутат районної ради, якого обирали односельці і який обіцяв служити народу, у даний момент повернувся до цього ж народу, м’яко кажучи, спиною?», «Чому народний депутат так недолюблює молодь, яку ж сам вчора виховував?», «Чому в інших селах району, де нема відповідних умов у клубних закладах, масові заходи можна проводити в шкільних приміщеннях?», «Чи можуть місцеві самоврядуванці в такій ситуації вплинути на сільського посадовця?».
І врешті, чи знає народний депутат, директор школи пан Гордієнко, що інформаційно-освітня робота з реалізації державної культурної політики, збереження національної культурної спадщини, формування різнобічної культури особистості, розвиток творчих здібностей та організація відпочинку і розваг мешканців села – це спільна робота Будинку культури, школи і бібліотеки?
Про це постійно наголошують у відділах освіти та культури районної адміністрації.
Н.Стецюк, депутат сільської ради
Шановна редакціє!
Дуже хочу поділитися через ваш тижневик враженнями простого пацієнта Гадяцької ЦРЛ.
Ще за радянських часів наші лікарі були відомими не тільки в області, а й в Україні. Наші травматологи та хірурги робили успішні операції, результати яких допомогли стати здоровими багатьом нашим громадянам. Чого варті прізвища Огризько та Бондаренко. Можна сміливо говорити, що це легендарні особистості нашого краю.
Та життя швидкоплинне, роки йдуть, часи змінюються. На місце одних приходять інші люди. І дуже добре, коли збігається школа, традиції, а головне – не втрачається людяність та відданість своїй справі. Особливої ваги набирають ці слова, коли справа стосується професії лікаря. Це не красиві слова, не лестощі, а те, з чим нещодавно зустрілася наша родина, коли близька нам людина потрапила до лікарні. Невідомо, везіння чи просто хтось працює на своєму місті, але у критичний для нас час нам зустрілися порядні та високопрофесійні спеціалісти.
Починаючи з виклику «карети» швидкої допомоги, коли за 5 хвилин біля хворого вже був лікар з усіма необхідними приладами та медикаментами; далі сімейний лікар, що оглянув, зорієнтував та з координував наші дії, направив до потрібного спеціаліста, і закінчуючи травматологічним відділенням, де хворого зустріли доброзичливі та приємні люди, професійні та порядні лікарі О. Черненко, С. Єгоров та Р. Лукич. Дякуючи саме їх досвіду, знанням та золотим рукам, при підтримці лікаря-рентгенолога О. Микитенка, прекрасного складу медичних сестер відділення травматології та працівників реанімаційного відділення, наш батько вийшов із критичного стану і зараз почуває себе добре. Усією нашою родиною від щирого серця дякуємо лікарям, бажаємо доброго здоров’я, щастя, злагоди у їх родинах, успіхів у нелегкій справі та терпимості до нас, вдячних пацієнтів лікарні.
З повагою, сім'я Оленченків
