Працювати у реанімаційному відділенні – непроста справа, особливо якщо воно дитяче. Полтавка Наталія Іванова стежить за станом здоров'я маленьких пацієнтів вже багато років, вона – старша медсестра анастезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії обласної дитячої лікарі. Сюди малюки з наднизькою вагою та різними патологіями потрапляють із пологового будинку, є й старші пацієнти, часто вони опиняються тут через отруєння грибами. /Наталія Іванова, старша медсестра анастезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії Чому я, власне, пішла працювати у дитяче віділення, я дуже люблю дітей, з часом ця любов нікуди не пропала. Робота важка, але приємно бачити результат/ Підтверджує слова колеги і медсестра Марина Борисенко. /Марина Борисенко, медсестра анастезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії Хтось повинен це робити, дітки маленькі, їх треба рятувати. Читаємо казки, гойдаємо на руках, як рідних тримаємо, носимо і вмовляємо, без цього не можна, це ж діти/ Чоловіки у жіночому медсестринському колективі – рідкість, та й фаху «медбрат» в Україні офіційно не їснує, у трудових книжках представників сильної статі, які працюють за цієї професією, так і написано «медична сестра». Та на це медики не зважають, головне – здоров'я, все інше – дрібниці. /Михайло Гладкий, медбрат анастезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії Трішки було страшно, руки трусились, а потім звик, робота є робота, все так як треба/ У своє професійне свято медсестри бажали одна одній здоров'я і терпіння, а ще – вдячних пацієнтів. Говорять, дуже приємно, коли їх навідують «випускники», саме так називають між собою колишніх хворих. Слів вдячності з нагоди свята від пацієнтів медики дитячого відділення не почули, надто ще вони маленькі, ось підростуть, і розкажуть багато цікавого. Марина Молька
Читайте ще
