Леонід Семенович Солодовник, голова Полтавської міської ради ветеранів, 14 – річним підлітком жив на окупованій території...
Під час окупації місцеве населення Павлограду чинило опір?
Так, було багато тих, які боролися в підпіллі – молодь, комсомольці. Але чимало було в нас і людей, які пішли в поліцію, знущалися зі свого народу для того, щоб їх пригріли фαшиcτи. І такі були. Які важкі були умови, а оці поліцаї діяли по – фαшиcτському, фактично вислуговувалися перед властями.
Особисто Ви з такими стикалися?
Я ніколи не забуду такий момент: ми, хлопці по 12-15 років вночі (а був комендантський час) десь загулялися, що було вже більше 22 години. І нас поліцаї забрали в гестапо,
в підвал.
Вас звинуватили в порушенні режиму?
Більше того, сказали, що ми партизани. Ну які партизани, коли ми не знали навіть, що це таке стріляти! Коли прийшов німецький офіцер з гестапо, вони доклали, що піймали партизанів. А офіцер каже: «Що це за партизани? Ану геть звідси! Век!» - і вигнав нас. А ті поліцаї наші кажуть: «Ми відпустимо вас тоді, коли ваші матері принесуть нам по пляшці горілки».
Ті, хто пішов у поліцаї, вони фактично вчилися фαшизму - як знущатися над народом.
Тобто, діставалося тоді і від німців, і від своїх співвітчизників…
Період окупації був страшним. Навіть є вислів канадського історика, який сказав, що Україні готували рабство. Хотіли залишити до 20 мільйонів, останні повинні покинути, або їх знищити. І це була правда. Тому що вбивали за все: за що було і за що не було.
Чи пам’ятаєте день визволення Павлограда?
У лютому 1943 року був харківський прорив, і місто наше звільнили радянські війська. Але цей прорив був дуже невдалий, і їм довелося покинути наше місто.
А найсвітліший день був у вересні - в місто ввійшли радянські війська і звільнили його. І в цей день, як кажуть, ми уже розправили плечі, і я зразу пішов у школу. Це була частина мого життя, коли кожен день, ми вважали, може бути останнім.
