Анатолій Семенович Івашко - голова Диканської районної організації ветеранів, підполковник у відставці
Анатолію Семеновичу, з яким настроєм Ви зустрічаєте 70-річчя Перемоги?
Я 70-річчя надзвичайно чекав, думав, що це буде дійсно велика дата. А, на жаль…
Я думав, до 70-річчя ми скажемо правду про війну, а ми її не сказали.
А про що у нас замовчують?
Тільки один приклад. Ми кажемо: не знали тоді, що буде війна. А насправді ж знали. Ми ж співали: «Если завтра война, если завтра в поход…» . Ми ж готувалися. І сьогодні знаємо, що кожен рік збільшувалися асигнування на армію, кожен рік збільшувалося озброєння, випускалася нова техніка.
На Вашу думку, чи жива в суспільстві пам’ять про ті страшні події?
Справа в тому, що люди старшого покоління, які пам’ятають ті події, відходять, а всі молоді не відчули цього вже. Тобто, вони не розуміють, що таке війна. Хіба що в кіно подивився.
А кінематограф достовірно відображає війну?
Показали фільм до 70 річчя форсування Дніпра, який зняли в Києві. Перепливає корабель, такий, що його Жуль Верн свого часу не описав би. А хлопці красиві,
молоді, розодягнені, з автоматами, біжать, сміються. – Дніпро форсували. Ні, не так це було! Повинно бути соромно всім тим, хто таку єресь показує. Або в фільмі про війну обов’язково показують любов. Ви уявляєте любов, коли на голову падають снаряди? В кіно можна все. А життя насправді складніше, трудніше. І людей потрібно готувати не до казок, а до захисту своєї рідної Вітчизни. Треба, щоб наша молодь розуміла, що Батьківщину потрібно захищати, це наша земля, це нам вона дана, і ми повинні про неї подбати.
Ви маєте на увазі сьогоднішні події на Сході України?
Я дуже поважаю тих, хто сьогодні приїжджає з тієї зони, я не кажу, що там війна йде. Просто бандитське вбивство людей. Зібралися і з того, і з того боку хлопці і стрілять, граються. Але грати зброєю – це страшна справа, якої треба боятися.
