Спогадами про свого батька – фронтовика Федора Васильовича Передерія поділилася Марія Федорівна Карнаух з Кобеляк:
-22 червня 1941 року почалася війна, а вже 24-го ми проводжали на фронт нашого тата, Федора Васильовича Передерія. Мені було тоді 6 років, батько ніс на руках трьохрічного сина, а я йшла поряд з татом і бабусею. Прийшовши до райвійськкомату, я побачила багато машин і людей. Бачила і чула, як рідні плакали, кричали, бігли за машинами, які везли воїнів на фронт. Із боями батько дійшов майже до Москви, загинув на Курсько – Орловській дузі – це було пекло війни.
Коли німці ввірвалися в Кобеляки, ми 2 роки жили під жахливим страхом. Вони все грабували: корів, овець, кіз. Гнали через міст євреїв, циган на розстріл. Забирали на каторжні роботи в Німеччину хлопців, дівчат, палили хати, все горіло.
Коли нацистів вигнали з Кобеляк, ми отримали листи – трикутники від батька, а через деякий час звістку про те, що він загинув 4 серпня 1943 року в с. Плоскоє Орловської області.
Спочатку мама, а потім і мої брат та син їздили на могилу мого тата Федора Васильовича, повезли туди кобеляцької землі. Коли приїхали в село Плоскоє, їх зустрів дощ – це значить, батько зустрів їх слізьми. Серед степу побачили велику огорожу, обсаджену липами та ялинками. Тут же встановлено меморіальну дошку, на якій викарбувано імена 1683 воїнів – героїв. А серед них – і прізвище мого батька Федора Васильовича Передерія.. Вічна їм пам'ять, вічний покій!
(На фото: Ф.В. Передерій – зліва)
