Головними уборами, розповідає Павєл Москалюк, захоплювався завжди, а серйозно колекціонувати почав 2 роки тому. Експонати своєї колекції Павєл купує на інтернет-аукціонах і в магазинах секонд хенду, деякі дарують рідні та друзі. Нині у нього вдома – понад 300 капелюхів, деякі привіз сам, наприклад, із Румунії та Іспанії, решта потрапила до нього різними шляхами із Англії, Франції, Америки, Африки та інших країн світу.
Колекція головних уборів Павла Москалюка
З цієї шляпи все почалося. Це головний убір початку XX століття, виготовлений фірмою «UNITAS MAKK». Вона першою завезла в Царську Росію елемент сантехніки, який пізніше одержав назву – «унітаз». Фірма виготовляла все що завгодно, зокрема, і головні убори. Це шляпа лорда (англ.- lord’s hat), мені її пощастило купити на секонд хенді за 3 грн 15 коп. Насправді, це крута річ!
Це капелюх «шапокляк» або оперна шляпа. Такий шовковий циліндр часто одягали ідучи до оперного театру. Його секрет в тому, що він складається і займає мало місця (Павєл клацнув по циліндру долонею і він склався у його руках, мов жестяна банка,
яку стисли з обох боків). «Шапокляк» був популярним у XIX – на початку XX століть, зокрема, у Франції.
А ось - котелок XIX століття однієї з найкращих у світі фірм, яка спеціалізується на виготовленні головних уборів - «LOCK and C». Вона досі існує, у Лондоні є магазин, за вітриною якого – опудало кота з сигарою і в циліндрі на зразок того, який я тримаю в руках.
Головний убір, схожий на шапку Мономаха, - жанжин малгай. «Малгай» по-монгольськи – капелюх. Його носили монгольські богатирі і воєначальники, він символізує чоловічу силу. Жанжин малгай моєму куму подарували буряти, вони з монголами – по-суті – один народ. Такий подарунок він отримав, коли був у Бурятії на фестивалі авторської пісні. Це оригінальна річ.
А це - теннгаде - капелюх шамана народу фульбе , який займається скотарством на Заході Африки. Лише старійшини і шамани їх там носять. Такого капелюха не знайдеш у продажу, цей головний убір знайшов мій друг спіліолог в печері на кордоні Малі і Буркіна Фасо.
Більшість головних уборів у колекції Павла - чоловічі, проте, є й жіночі. Один із них - жіночий поліцейський британський капелюх.
У таких головних уборах ходять жінки які служать у поліції, він міцний, мов шлем. Дуже якісна річ! А ось це - канотьє (фр. – canotier - веслувальник), канотьє одягають під час веслування, цей капелюх легкий, не боїться води. Через круглу форму його називають «kreissage», з німецької - циркулярна пила.
Окрім головних уборів зі шкіри, фетру, шерсті та інших тканин у колекції Павла є капелюхи із досить незвичних матеріалів, наприклад, з грибів.
Це національний румунський промисел, коли я був у Румунії, спеціально приїхав у містечко, яке славиться своїми майстрами. Там живе 40 сімей, які виготовляють різні речі із грибів: шляпи, сумки та сувеніри. Я привіз звідти 4 капелюхи.
А це – шляпа циганів, до того ж, зроблена чоловіком, який займається виготовленням головних уборів у третьому поколінні. Я знайшов його через інтернет, дізнався де живе і купив у нього «габор» – циганську широкополу шляпу. У циган - своя ієрархія, широкополі шляпи можуть носити лише цигани, які живуть кланово. Чим відоміший майстер, тим
ширші поля його головного убору. А ще, там можуть навіть побити,
якщо самовільно одягнеш таку шляпу.
Ось це – еквадорська панама. Вона виготовлена із еквадорської соломки і вміє розмовляти (жмакає її, панама видає характерний звук). Її можна навіть в трубочку скрутити і покласти до кишені, потім намочити водою і вона набуде звичної форми!
Ця шапка із бобрового фетру. Здогадайся якого народу ця шапка? Це хасидський головний убір – капелюш.
Один із найбільш яскравих головних уборів - мексиканське сомбреро. Повна назва - Sombrero charro estrella, де «charro» – просто модифікація, а «estrella» – зірка (узор в середині).
А це – циліндр «безумного шляпника», я сам його зробив. Раніше для обробки фетру використовувались пари ртуті, майстри, які виготовляли головні убори, дихали хімікатами і їх професійною хворобою було недоумство. Поняття «безумный шляпник» в той час було зрозумілим і логічним.
Головні убори, говорить Павєл Москалюк, - це дуже цікава річ. В Англії, наприклад, капелюхи вказували на соціальний статус, був навіть податок на шляпи. Вважалось, що бідна людина не може дозволити собі багато головних уборів, вони були предметом розкоші.
Під час покупки капелюха, людина сплачувала не лише за товар, а й певну суму до казни, за підробку цих чеків покупцеві загрожувала смертна кара.
У кожного головного убору – своя історія. Огсь, наприклад, шотланський військовий берет «балморал» або «тем-о-шентер». Я купив його на секонді, це дивовижна удача, бо в інтернеті їх жодного разу не бачив. Тем-о-шентер, бонет і гленгаррі – це найбільш популярні головні убори у Шотландії.
Є австралійська фірма «Jacaru», вона дає на свої капелюхи пожиттєву гарантію! Якщо, звичайно, не кидати їх у вогонь і не розводити в них кроликів. Вони багатофункціональні і, вважаю, найбільш універсальні. В них збирають гриби і носять воду, такі капелюхи допоможуть витримати спеку до 50 градусів!
Головний убір - це завжди боротьба між естетикою і практичністю, розповідає власник колекції. Є капелюхи практичні і не красиві, і навпаки, - дуже гарні, але від них – жодної користі, окрім естетичного задоволення від споглядання.
Це афганський головний убір, його називають «душманка». Це символ національно-визвольної боротьби Афганістану.
Саме їх носили деякі душмани під час війни.
А цей капелюх – із Словенії. Такі одягали на полювання, він зроблений фірмою, яку заснувала родина Пайк. Це словенські євреї, які займались виготовленням головних уборів упродовж кількох поколінь. Коли в Словенію прийшли фαшиcτи, батько з сином втекли, 10 років вони скитались Європою, заробляючи на шматок хліба виготовленням капелюхів. Шили їх десь в гаражах із підручних матеріалів, продавали свої вироби на вокзалах, потім поїхали до Америки, де до них прийшла слава. Батько помер, а от син досі виготовляє капелюхи у Любляні.
Один із найвідоміших виробників головних уборів в Італії – фірма Вorsalino. У мене є їх капелюхи. Ось такі, наприклад, виготовляли дуже короткий час. Цей гудзик вказує на один із етапів розвитку капелюхів. Він призначений для петлі на лацкані піджака, щоб капелюха вітром не здувало. Ось такий дизайн ... Річ дуже якісна, її практично не можливо зіпсувати, хіба що замість нічного горщика використовувати.
А ще у мене є швейцарська шляпа, яку можна гладити замість кота, навіть проти шерсті. Тут надзвичайно м’який ворс.
У мене є справжній слауч із Австралії – це раритет, 1945 рік. Це військовий капелюх. Угадай, чому він закріплюється лише з одного боку? Таку шапку вперше почали використовувати мушкетери, вони відрізнялись тим, що носили на плечі довгу рушницю – мушкет, широкі поля заважали, тому вони й закріплювати їх з одного боку.
Ось це – кнейч, головний убір єврейських литваків (євреїв, які живуть у Литві). У нього специфічна форма, по суті вся радянська промисловість, яка спеціалізувалась на виготовленні головних уборів, заснована на різновиді капелюха «кнейч» і повторює його форму. Був такий дизайнер – Йохан Хейзінг, він заснував фірму, яка диктувала правила моди у цій сфері.
Про головні убори Павєл може розповідати годинами, їх він реставрує, дає на прокат, продає, але перш за все, говорить, – це захоплення, яке приносить радість йому та людям.
Спілкувалась Варвара Преображенська
Про інші цікаві та незвичайні захоплення читайте тут.
