"Зоряний шлях
Тараса" рушник під такою назвою презентували полтавські майстрині Катерина Калініченко
та Зоя Коваленко, як данину пам’яті великому
Кобзареві. Як працювали над рушником,
та де його експонуватимуть?- дізнавалася Світлана Фільчак. З одного краю –
портрет ще юного поета, з іншого – вже
сивочолого. Між ними – гаптування у техніці фриволіте – мереживні зірки і
червоно-чорні вишиті квіти. Рушник сповнений символізму, де жодна деталь не є
зайвою і випадковою. Усе вишивальниці продумали до дрібниць. Навіть дати роботи. Почали у грудні, саме
того дня, коли Кобзар опублікував відоме послання до Гоголя. Задум створити рушник виник давно, говорить
майстриня Катерина Калініченко. Жінка довго сумнівалася – чи вистачить сили і
наснаги. Сумніви розвіялися, коли до неї приєдналася Зоя Коваленко і стала
головною, так би мовити, натхненницею та рушійною силою проекту, каже мисткиня.
Удвох працювали швидко і згуртовано: КАЛІНІЧЕНКО: Все в нас, кожен фрагмент вишивки торкався
тої чи іншої дати. Якихось відомих людей наших, полтавських. Українців,
патріотів. Вишивки на мені було менше.
Тому що паралельно з вишивкою я робила
мереживо фриволіте. Це човникове мереживоплетіння. Це не гачком зроблене
мереживо. Це дуже копітка робота, часу багато. Портрети, у кожному фрагменті я
брала участь. Нижня мережка. Більше вишивала Зоя Дмитрівна. А я – мереживо. Даний проект є одним з багатьох, що втілюють у життя члени
Полтавського громадського шевченківського комітету, створеного до 200 річчя з
дня народження Тараса Шевченка. Першим його головою був нині покійний Володимир
Степанюк. У послужному списку комітету – велика кількість масштабних заходів. А
нинішня презентація Тарасового рушника - одна з найяскравіших сторінок діяльності
активістів. Говорить Зоя Коваленко: КОВАЛЕНКО: Наше бажання було не просто вишити Шевченка і все. Нам
хотілося вкласти у нього оце поєднання Полтавщини і Черкащини. Як виявилося,
коли ми карту вишивати почали місцевостей, де побував Шевченко на Полтавщині,
то у нас вийшло 78 населених пунктів. А на Черкащині його рідній – 43. Тобто,
ви розумієте, настільки його тягло на оцю гетьманщину, землю , де козацтво, де
ще звичаї і традиції береглися! І через те нам хотілося вкласти оцей зв’язок
наших відомих, визначних полтавців. Їхній дух, їхню енергетику. Зовсім скоро майстрині відвезуть рушник у Національний музей заповідник Тараса
Шевченка у Канів, де відбуватимуться заходи, до 155 річниці перепоховання поета.