10 ранку. Лубни. До
будинку, де жив Андрій Бойко сходяться люди,щоб попрощатися із загиблим бійцем. Люди приносять вінки та
живі квіти. Біля труни – рідні воїна,
побратими,однокласники, одногрупники та знайомі. Коли
він був маленьким, був веселим і швидким дитям. Це така
свідома дитина, що у 20 років знав, на що йде.Шкода, що він
не нажився тим життям, як ми. Не одружився, не було дітей. Він
казав: якщо не я, то хто? Я низько вклоняюся йому. Вдячна, що є такі люди. " , - розповідає
тітка Андрія Бойка Тамара Ярова. Об 11-й Андрія починають
відспівувати. Похоронна процесія рушає
до міського кладовища. У руках військових – український стяг. Автомобіль з Андрієм
супроводжують вояки. Позаду їде швидка. О 12:30 з Андрієм
прощаються на кладовищі. " Страшно заглядати смерті в
очі. І, мабуть, найстрашніше, заглядати їй у вічі, коли тобі двадцять років.
Коли ти ще не бачив життя. З іншої сторони, це найбільший героїзм. Знаючи, що
тобі 20, любити свою батьківщину. Знати, що кожного дня ти можеш загинути, але
йдеш виконувати свій обов’язок ", - говорить заступник
голови ветеранської організації учасників АТО Віктор Сивуха. Андрій Бойко загинув на Донеччині 16-го жовтня
через постріл в голову. Йому було двадцять років. Він проходив службу у першій
окремій танковій бригаді. У Збройних Силах України хлопець почав служити в
лютому 2017-го року. У нього залишилися мати й батько.
