«Я навіть не ставила цілі сісти на шпагат. Що вже казати про рекорд»
— Спорт на такому серйозному рівні з'явився у моєму житті навесні 2020 року, — продовжує Анна. — Тоді у всьому світі розпочався карантин. Мені хотілось якоїсь активності, тож я почала просто займатись на вулиці. Це була звичайна зарядка. А пізніше закрили й майданчики, тому мої тренування продовжились вдома. Я придбала онлайн-марафон «Хочу шпагат» й самотужки виконувала всі вправи. Невдовзі відкрили фітнес-клуби, стала займатись і там. До стретчингу додались силові вправи. У мене не було цілі сісти на шпагат, хотілось привести фігуру в порядок, виглядати красиво… Але з часом сам процес мене так захопив, що я знайомим пообіцяла сісти на шпагат публічно. Й бачите, слово своє дотримала. В мене часто питають, що потрібно для того, аби сісти на шпагат, чи в кожного вийде. Так, вийде, але треба постійно займатись цим хоча б кілька разів на тиждень, пропустив чотири дні — то вже багато… Я сіла на шпагат через вісім місяців, але це з перервами на поїздки. Впевнена, що змогла б і раніше…
Одного жовтневого вечора мама Анни надіслала їй інформацію про полтавку,
яка у 2015 році потрапила до Книги рекордів України як жінка з найдовшими ногами. При зрості 179 см довжина її ніг становила 113 см.
— «Аня, ти запросто зможеш побити цей рекорд!» — наполягала мама, намагаючись переконати мене подати заявку на реєстрацію, — згадує Анна Мохонько. — Її слова звучали настільки переконливо, що не припускали іншої відповіді, крім позитивної.
Але я не здавалася! Оскільки не вірила в те, що зможу зареєструвати такий рекорд і бути однією з тих, хто пережив хвилину слави самої себе. Мамин натиск, віра в мене, натхнення, відверті прохання, а може, все разом похитнули мою, спочатку тверду позицію, і того ж вечора я подала заявку. «Якщо станеш рекордсменкою — з тебе тортик!» — завершила розмову мама. Через пару днів я отримала повідомлення, що статус моєї заявки змінено на «формування доказової бази». А потім був лист від керівника Національного реєстру рекордів Лани Вєтрової. Вона просила надіслати фото та відео підтвердження вимірів довжини ніг і зросту, а також коротку автобіографію. Я зателефонувала мамі та повідомила їй останні новини.
Вона була щасливою. Але за кілька днів захворіла.
Поки мама боролася з хворобою у лікарні, я вирішила не відступати від її задуму, сподіваючись, що позитивні емоції нададуть їй сил. Я підготувала інформацію та кілька фотографій на повний зріст. Серед них було фото, де я сиджу у шпагаті. Моя гордість! Реакція організаторів конкурсу не змусила довго чекати. Їх зацікавили не просто мої довгі ноги, а яку довжину вони утворюють у поперечному шпагаті. Виявилося, що мої досягнення перевершили рекорд Анастасії Волочкової! Загалом, поки Настя нервово курить осторонь, мене запросили 1 грудня на реєстрацію рекорду та презентацію нової Книги рекордів України до Києва. Я дуже хотіла поділитися із мамою несподіваним поворотом подій. Проте мама вже не відповідала. Лікарі діагностували масштабне ураження легень, і 28 листопада мами не стало… Коронавірус… 30 листопада її поховали на Донеччині, звідки ми родом. Іронія долі — цього ж дня колись народилася її мама, моя бабуся.
— Я до останнього моменту не була певна, що потраплю на захід до Києва, — продовжує Анна. — Втрата мами,
мого головного натхненника, знецінила значущість та важливість рекорду.
У день смерті мами я вирішила поговорити зі священником про свої думки, почуття, про те, що сталося зі мною за останній місяць. Його відповідь здивувала і повернула мені колишню впевненість: «Виконайте її волю, присвятіть рекорд пам'яті своєї мами!» Й у мене вийшло… Рекорд був зареєстрований у поперечному шпагаті — 244 см. Аналогічний у Росії належить Анастасії Волочковій і становить 225 см — на 19 см менше! Сталось це у 2019 році. Я так розумію, що рекорд світу ще ніхто не поставив. Днями я набрала у пошуковій стрічці Інтернету своє прізвище й була шокована, скільки там добрих та теплих слів. Є публікації про мене і в Росії, щоправда, чимало неправдивої інформації. В одній йшлось, що мені взагалі 19 років, і я, крім дієтології, допомагаю людям стати вищими.
«І дієтолог, і модель»
— До дієтології я прийшла поступово близько восьми років тому, — продовжує Анна. - Мені це подобалось, хотілось бути корисною людям. Хоча, якщо чесно, була думка ще відкрити магазин «Одяг для високих людей», але дієтологія таки перемогла.
Наразі маю власний центр «Ваш дієтолог» у Полтаві, де поєднані діагностика, дієтологія, коучинг, психологія. Мені дуже подобається робота, адже люблю робити людей стрункими, здоровими, щасливими.
У 30 років мене помітив власник модельного агентства й мені навіть пропонували контракт за кордоном — керівництво тоді не знало, скільки мені років. Але довелось відмовитись, бо мій вік не підійшов. Тому мене запрошували для участі у показах. У 2018 році мене запросили у журі на конкурс краси в Італії, в якому теж могла стати учасницею, але знову завадив вік… До речі, думка про колекцію одягу для високих жінок в мене ще є, бо підібрати його досі складно. Добре, що зараз така мода, коли можна носити коротші брюки, а інколи доводиться і шити.
6 січня минуло сорок днів, як Анна Мохонько втратила маму. Їй боляче, що найрідніша людина не дочекалась того моменту, коли про її дочку заговорять мільйони. Але гордиться, що не підвела її. І крізь сльози Анна просто дякує: «Дякую мамо, що була зі мною, що думала про мене. Що була не лише теплою, ніжною та люблячою, а й відвертою, сильною жінкою, яка змушувала мене рухатися вперед! Знаєте, я відчуваю духовну підтримку мами й хочу, аби вона мною пишалась. На досягнутому я не зупинюся. Ставлю нові цілі і новий рекорд не забариться».
Раніше «ФАКТИ» розповідали про 6-річну Вероніку з Запоріжжя, яка стала наймолодшою гімнасткою, що виконала всесвітньо відомий та надскладний цирковий трюк — «вигин Марінеллі», і встановила національний рекорд України.
Фото зі сторінки Анни Мохонько у соціальних мережах
