День тренера: як працюють полтавські фахівці в умовах війни

Другий рік поспіль в Україні відзначають День тренера. Саме 19 липня 1996 року наша країна вперше брала участь в Олімпійських іграх. Хто ж вони такі — тренери і яку роль відіграють на шляху становлення українських спортсменів — розкажемо у нашому сюжеті. Щодня протягом останніх п’яти років Олександр Попов тренує майбутніх зірок вітчизняного футболу. Каже: у тренерстві найбільше полюбляє спілкуватися з дітьми, мотивувати їх та разом з ними розвиватися. Олександр Попов, тренер дитячої футбольної школи: У 17 років запропонували спробувати тренувати хлопців. Я спробував і вже 5 років працюю дитячим тренером. Все йде від дітей: їхні емоції, їхнє бачення футболу. Турніри, тренування, кожен гол, їхня радість — це дуже круто. Зараз Олександр займається з чотирма групами. Це діти від 6 до 12 років. Каже: з початком війни тренувань не було. Багато хто виїхав за кордон. Проте з’явилися нові учасники — здебільшого це переселенці з Харкова. Олександр Попов, тренер дитячої футбольної школи: Два місяці тренувань взагалі не було. Потім вже самі батьки почали просити займатися. Коли сирена, то відразу у підвал, заходимо, сидимо, чекаємо кінця тривоги. У мене більше 10 чоловік — це Харків та Харківська область і пару дітей навіть є з Києва. Вихованці Олександра Попова кажуть: тренування люблять, бо мріють стати професійними футболістами. Матвій Литвинов, юний футболіст: Тренування даються легко. Ми спочатку бігаємо три кола, потім працюємо з м’ячем і далі граємо в квадрати, і далі можемо пограти у футбол. Артур Москаленко, юний футболіст: Подобається грати у футбол, подобаються ці емоції на турнірах. Мрію стати футболістом. Нагадаємо: 19 липня Україна вдруге в своїй історії відзначає День тренера. Саме цього дня 1996 року ми вперше брали участь в Олімпійських іграх як незалежна держава та самостійна команда.