Саме прикладом таких позитивних змін та роботу на спільну, велику перемогу України є ОЗ «Малівський ліцей». Саме тут з перших місяців війни на чолі з директором навчального закладу розпочали масштабну волонтерську роботу. А за більше ніж півтора року війни – це приклад того, що наші українці не втомилися підтримувати ЗСУ і роблять свій внесок у перемогу до її настання.
Як вдалося сформувати колектив мрії
З 1999 року директором навчального закладу є Якимович Галина Єрофеївна. Жінка каже, що ніколи не сприймала роботу в школі як просто професію. Адже для неї це справжнє покликання. Пані Галина переконана, що саме її любов до роботи сприяє тому, що поруч з нею теж працюють люди, які не просто щодня ходять на уроки, а дійсно сприймають це як покликання для виховання щирого, розумного та патріотичного підростаючого покоління.
За 25 років під керівництвом Галини Єрофеївни заклад змінився повністю. Мова не тільки про те, що ця сільська школа виглядає краще за низку ліцеїв обласних центрів, а і своїм змістом. В кожному куточку школи відчувається велика любов до дітей та закладу,
в якому працюють педагоги. На стінах можна побачити українські орнаменти, стенди пам’яті наших героїв від 2014 року. А ще багато інших патріотичних елементів.
- Думаю, що мені вдалося розвінчати міф про те. Що сільські школи нижчі за рейтингом за міські, що у нас не має всіх тих новітніх методик. З впевненістю можу казати, що у нас є практично все для повноцінного навчального процесу, - зазначає директор школи. – А ще мені дуже щастить, що за 25 років роботи я виховала кращих батьків наших першокласників, бо мої випускники тепер приводять вже власних дітей саме до нашої школи.
У ОЗ «Малівський ліцей» панує неймовірна атмосфера, а від початку війни навчальний заклад став ще і прикладом того, як можна спільними зусиллями наближати перемогу.
Перші тижні не могли робити зовсім нічого
Навчальний заклад не з першого дня війни став осередком волонтерського руху. Адже перші, напевно, тижні два люди взагалі не знали, що буде далі і що може всіх нас чекати. Тому був страх, хвилювання, а потім прийшло розуміння, що треба об’єднувати зусилля задля того, щоб підтримувати наших захисників.
Директор закладу Галина Якимович пригадує перші дні березня 2022-ого року. Коли до неї зверталися мами випускників з проханням про допомогу. Тоді всі говорили про те, що у хлопців немає достатнього забезпечення ні одягом, ні харчуванням і тоді прийшла думка про те, що треба всім разом пробувати щось робити для військових, які пішли боронити країну.

Перше, що розпочали робити на базі школи – це готували їжу. Пекли пироги, чебуреки, готували вареники та інші смаколики для захисників. Потім перейшли на м'ясну продукцію. Виготовляли дуже багато тушонок і передавали на передову через волонтерів. В процесі не було без труднощів. Адже треба було активно шукати сіль, яка в той час була у дефіциті, далі потреба була в банках. Але найкращим було те, що всі потреби люди закривали, бо швидко знаходилися ті, хто готові допомогти. За три місяці точної кількості виготовленої продукції не можна перерахувати. Адже не було час ута можливості рахувати усі відправки. Але цікавим є той факт, що за словами директора школи, було перероблено 18 свиней, а це великий фронт роботи.
Але все це пішло на підтримку захисників.
З настанням холодів у навчальному закладі почали плести маскувальні сітки, виготовляти окопні свічки та в'язати шкарпетки. Часто бувало так. що приходили одні і ті ж люди. Долучалися до всіх цих ініціатив і переміщені особи, які тимчасово проживали у громаді.
Прихід випускниці став стартом для цеху
А далі сталася подія. Яка перетворила актову залу навчального закалду на швейний цех. До директора школи звернулася випускниця та волонтерка Рита Віннік з пропозицією встановити швейні машинки в школі та шити футболки для військових.
Все почалося з двох машинок та великого бажання. Вчитися шити пробували усі. В тому числі і вчителі школи, адже хотіли бути корисними. Далі окрім футболок почали з’являтися масові замовлення на пошиття нош. Саме тому було прийнято рішення шити не тільки футболки, а і ноші двох видів.
В жінок все виходило, адже вони справді не мали навичок, але мали в душі найважливіше – бажання допомогти.

Шиють все з якісних матеріалів. Адже коли футболки – це практично розхідний матеріал і їх треба дуже багато,
то ноші мають бути міцними та надійними. Адже це порятунок людських життів.
За словами швей-волонтерок, коли вони виготовляють ноші, то щиро бажають, щоб вони нікому не згодилися. Але запити на них є постійно.

Потреба в коштах лишається
Жінки працюють в актовій залі практично щоденно. За свою роботу вони не просять жодної копійки. Водночас є постійна потреба у фінансовій підтримці для закупівлі усіх матеріалів. Ці потреби допомагають закривати благодійники, донори, волонтери, допомагають місцеві підприємці, мешканці села, присилають кошти самі військові.
- Знають вже тепер про нас багато людей. Тому є донати навіть з різних куточків світу. Ми нічого не продаємо абсолютно. Все віддаємо, бо за це брати гроші не маємо права. Всі кошти які надходять є публічні звіти. Ми потсійно показуємо чеки та робимо звіти про відправки. Саме це, напевно. Надихає людей на постійну підтримку нашої роботи, - ділиться думками Галина Єрофеївна.
Волонтери кажуть, що попри тривалий час війни, вони не втомлюються допомагати. Адже натхнення черпають зі спілкування з дружинами, рідними, спілкування з випускниками - героями, нашими військовими.
Ось один з відгуків захисників.
Яким допомагають працівники та волонтери Малівського ліцею:
- Хочу подякувати усім дівчатам. Я на війні, практично на передовій, вже один рік. Без сліз не обійдеться. Але повірте, що з вашою допомогою ми тримаємося. Футболки, огірочки, які ви великі господині, робите для нас – це така підтримка. Ми хочемо вам дуже подякувати. Вдячний Богу, що я живий та здоровий і дякую Богу за людей.
У ліцеї переконані, що їх швейний цех працює буде працювати далі. Поки це треба буде для нашої перемоги. Життя цього ліцею в крайні півтора роки – це приклад того, які ми сильні, коли ми разом і тільки так ми зможемо перемогти.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
