Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким припинено право позивача на 1/5 квартири та стягнуто компенсацію з відповідачів.
Як зазначається у рішенні суду, Микола Іщик після розлучення звернувся до Кузнецовського міського суду щодо визначення порядку користування між ним, його ексдружиною та трьома дітьми спірною квартирою.
У позові чоловік просив припинити право власності на його частку в квартирі та стягнути грошову компенсацію з кожного з позивачів. 1 липня 2024 року Кузнецовський міський суд задовольнив його позов. Визнав право приватної спільної часткової власності за кожним із відповідачів на 1/20 частки в 3-кімнатній квартирі та стягнув із відповідачів по 114 960 грн. з кожного.
Зазначається, що неодноразові пропозиції позивача відчужити квартиру та поділити кошти, виручені від її продажу, відповідачі відхиляли, тому він й звернувся до суду.
Проте відповідачі подали на це рішення апеляційну скаргу. За їхніми словами, позивач жодного разу не говорив про свій намір продати квартиру, подарувати частку і не пропонував їм придбати цю частину,
та наголошували, що він користується помешканням без будь-яких перешкод із їхнього боку.
Також вони доводили, що зобов`язання про стягнення таких сум завдає істотної шкоди їх інтересам, оскільки можливості виплатити ці гроші вони не мають. Додають, що ексдружина позивача є пенсіонеркою, а її пенсія складає 6100 грн, з яких вона повністю сплачує комунальні послуги за спірну квартиру.
Син чоловіка Олексій Іщик сказав, що він призваний у ЗСУ та проходить військову службу, на фронті отримав поранення (контузії, газове отруєння) різного ступеню тяжкості, і тому значні кошти витрачає не тільки на своє лікування, а й придбання відповідно військового одягу.
Одна з доньок позивача працює продавчинею-консультанткою та отримує заробітну плату в розмірі 5876 гривень яка є її єдиним доходом.
Відповідачі зауважували, що в разі несплати вказаних сум, позивач може звернути стягнення на майно, в результаті чого вони можуть залишитися без свого єдиного житла. Тому вони просили відмовити у задоволенні позову.
Як стало відомо, шлюб між подружжям було розірвано у 2007 році.
Зрештою суд залишив апеляційну скаргу відповідачів
без задоволення.
Зазначається, що із чотирьох відповідачів у справі лише одна відповідачка подала докази про свій майновий стан та про отримувані доходи. Крім того, відповідачі не підтвердили того, що вони з об’єктивних причин не можуть працевлаштуватися та отримувати дохід. Покликання на те, що внаслідок виконання рішення у справі вони можуть втратити право власності на житло є необґрунтованим, оскільки частка у спільній квартирі, на яку вони набудуть право власності, є еквівалентною до суми, яка з них стягується, і така сума не може бути збільшена та посягати на їхню частку у квартирі. З огляду на це, помилковим є також твердження відповідачів про те, що неспроможність сплатити позивачеві компенсацію призводить до позбавлення їх житла та порушує конституційні гарантії недоторканості права на житло, додають у суді.
- Оцінивши встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв’язку із нормами закону, що їх регулює, Рівненський апеляційний суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки між сторонами існує спір щодо розпоряджання часткою квартири, належної позивачеві, виділ у натурі цієї частки квартири, що перебуває у спільній власності сторін, тобто реальний виділ 1/5 частини трикімнатної квартири на 5 поверсі будинку неможливий, а відтак за ч. 2 ст. 364 ЦК України позивач вправі вимагати стягнення з інших співвласників на його користь грошової компенсації.
Висновок місцевого суду про припинення права позивача на його частку у праві спільної часткової власності на об’єкт нерухомого майна та стягнення з відповідачів компенсації вартості належної позивачу частки відповідає принципу балансу інтересів усіх співвласників. А тому оскаржуване відповідачами рішення суду залишено без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, - йдеться у рішенні суду.
