Керівник Здолбунівського краєзнавчого музею Олександр Чижевський розповів у Луцьку історію свого містечка, діяльність музею та залучення волонтерів до його справи. Виступ відбувся у межах першого дня історичного фестивалю «Legio Волинь» у суботу, 29 березня.
Захід відвідала журналістка Район.Історія.
Перша писемна згадка про Здолбунів датується 1497 роком. Тоді містечко мало назву Долбунів і передавалося в дарунок від Великого князя Литовського Олександра Ягеллончика до гетьмана Костянтина Острозького Його останній отримав за військові заслуги в умовах постійної загрози з боку татар та московитів. Поселення виникло поруч із селом Здовбиця
«У 1579 році у місті було дев’ять будинків, а через 200 років в ньому стояло 12 будинків. Ці дані для того, щоб ви розуміли, наскільки сильно і швидко воно розвивалося упродовж років… Довгий час, це місто дарується, пропивається, програється в карти. Здолбунів було розмінною монетою, що, мабуть, було з багатьма селами не тільки на Волині», – розповів Олександр Чижевський.
Переломним моментом у житті міста спікер вважає прокладення залізниці у 1873 році.
Так з’явилося депо, станція, склади, які мали обслуговуватися робітниками, тому люди приїжджали до міста за грошима і залишалися жити.
З появою колії, Здолбунів почав рости, збільшувалася кількість виробничих установ, житлових будинків та населення. Оскільки навіть в Острозі не було і не має залізниці по цей час, Здолбунів став регіональним вузлом.
«Зазвичай у населенні волинських містечок переважають євреї. В Здолбунові такого не було. Тут панувала мішанина багатьох національностей: чехи, поляки, румуни, українці, турки, росіяни, угорці. Усі ті, хто приїжджали розбудовувати місто. Це супер мультикультурне містечко, і воно таким і є зараз», – зауважив лектор.
Ще Здолбунів називають цементною столицею регіону. Одразу після залізниці у 1884 році підприємці-чехи Брати Єлінек заснували цементний завод.
«Ці хлопці, мабуть, не планували заснувати цементний завод, а приїхали в Здолбунів, бо їх батько служив мером одного містечка на тогочасній території Чехії. Один з них був хорошим науковцем, а інший просто класним хлопцем. Так видається з його біографії, тому що він потім дуже багато витрачав грошей і любив банти»,
– додав керівник музею.
Їх діяльність розпочалася із кустарного виробництва: працівники формували цементні хлібці, запікали в печах, перемелювали на жорнах. Цемент добре продавався, його везли на територію Східної Європи, а вже в кінці ХІХ століття засновується офіційна фабрика.
У місті разом жили представники різних національностей, тому в Здолбунові стояли дві синагоги, православні храми, костел. При церквах діяли чеські та польські школи.
«Згадувати лише про цементні заводи та залізницю в історії міста не дуже добре, бо це будівлі, які просто існують. Та якби не українці, які жили на цих територіях, якби не чехи, які сюди не привезли технології, якби не євреї, то, можливо, цього Здолбунова зараз не було. Здолбунів – це перш за все про людей, не про цементні залізниці», – зауважив Олександр Чижевський.
1939 рік з приходом радянської влади закриваються місцеві бізнеси, починається колективізація. У 1941 місто окуповують німці, які знищують євреїв. Одним із них був тесля Янкель Дінер Він проживав у гетто, де виконував примусові роботи на майора вермахту
Шневайса а потім на вимогу гебітскомісара Георга Маршала.
«Коли Маршал взяв відпустку, то майор наче запросив теслю на роботу, але той не вийшов. В них відбулася перепалка і майор наказав повісити Дінера. Це була перша публічна страта євреїв в Здолбунові, на неї спеціально запросили представників єврейської общини та місцеве населення. Можливо, щоб залякати», – сказав він.
Проте серед тих, хто виконував накази про страту, були й ті, які намагалися рятувати жителів. Німець Герман Фревер що керував компанією з виробництва електротехнічного обладнання «Jung», був свідком масових розстрілів євреїв в гетто Рівного і Здолбунова, тому почав наймати єврейських працівників, а також відправляв їх до Полтави щоб врятувати від смерті.
За це він впав у підозру перед німецькою владою, тому таємно перетнув кордон і виїхав до США.
«Для мене повоєнний Здолбунів про забуття. Важливим феноменом цього є пам'ятник, встановлений на місці масового розстрілу євреїв. На ньому є напис: «Товариш, оголи голову. Тут спочивають біля 6 000 мирних жителів зі Здолбунова, розстріляних німецькими фαшиcτами в 1941-1942 роках» В чому проблема?
Власне немає згадки, що це саме євреї, а також цифра надто перебільшена. Таким чином спотворювалася і замовчувалася пам'ять», – наголосив Олександр Чижевський.
Сучасний ЗдолбунівОдна з пам’яток – Здолбунівський музей, встановлений десять років тому на місці колишнього жандармського відділення з камерами попереднього утримання.
Будівля зазнала панування різних окупаційниї режимів та акумулювала у собі насилля. Як зауважив спікер, принцип радянського замовчування спрацював і на цю споруду, бо жандармерію згодом перетворили в стоматологію.
З 2008 року будівля пустувала і стала смітником, з якого вивезли 470 тонн сміття. У 2014 році прийняли рішення створити краєзнавчий музей, який очолив Олег Тищенко
Зараз там є зала первісної, сучасної історії, мультикультурний простір та зали про дві світові війни та боротьбу жінок за права. Ще одна експозиція – «Колишня в’язниця». Це підземелля, які колись служили камерами, катівнями.
«Ми довго думали чи маємо репрезентувати історію насильства. Тому що насильство, це, очевидно, дуже травмуюча історія, а додатково робити боляче людям,
які живуть в часи війни, блюзнірство. Тому ми розвивали концепцію говорити не про вбивства, а що таке насильство, чому воно з’являється, чому люди його вчиняли й що треба робити, щоб воно не повернулося, говоримо про пенітенціарну систему та її важливість у суспільстві», – пояснив керівник музею.
Зараз це місце стало локацією для проведення зборів молоді, квартирників, творчих вечорів, виставок. За словами керівника, не всі схвалюють такі заходи у місці, де загинули тисячі людей, проте він додає, що інакше молодь ніколи не піде в музей.
Завдяки «двіжусі» вони зрозуміють, що там відбувалось насправді й почнуть цікавитися історією.
Штат музею налічує усього п’ять людей, проте 40 волонтерів допомагають розвивають справу працівників.
«Музей має бути там, де є люди. Хай простять мене колеги, але коли музей закривається о 18:00, то це не працює. Ніхто ніколи не піде туди волонтерити. Заклад має бути відкритим умовно до 22:00, хоч це не дуже добре звучить, але ще краще коли люди можуть там попрацювати. Особливо в умовах обмежених ресурсів, коли в нас свого капіталу і так не вистачає, ми змушені шукати рішення», – зазначив Олександр Чижевський.
Довідково «Legio Historica» – це подія, що мандрує містами України. У Луцьку вона відбувається вдруге. Фестиваль організовує Євген Шатілов та Богдан Сімонов. Вони долучаться до збору коштів БФ «Ангар Україна» на РЕБи. Вхід на фестиваль вільний, проте донати вітаються.
Програма складає не лише лекції, а й панельні дискусії, екскурсії. Традиційна активність фестивалю – популяризація якісної історичної літератури. Тому організатори налагоджують співпрацю з видавництвами, а учасники заходів можуть придбати книги за нижчими цінами, ніж у книгарнях.