Дев’ять місяців полону, катувань, голоду й тиші. Але він вистояв. Вижив. І повернувся — завдяки собі та сестрі Олі, яка боролася за нього до останнього.Іван підписав контракт навесні 2024 року, коли вже багато його друзів були на фронті. Каже, інакше й не міг — совість не дозволяла залишатися осторонь.
«Це було рішення серця. Хотів бути поруч із побратимами, захищати своїх. Обрав 61 батальйон. А вже через кілька місяців потрапив на Куп’янський напрямок — і в полон».
Там, у нічній тиші, він став жертвою засідки.
«Стояв на кулеметі. Було темно. Почув машину, потім — сім ворогів, оточили. Один удар прикладом — і все. Прокинувся вже у наметі» — згадує Іван.
Далі почалися допити, знущання, щоденні побої. Катування шокером, розтягування по руках і ногах. Йому дали один дзвінок — Іван зателефонував сестрі. І саме з того дзвінка почалась інша боротьба — за його життя.
Оля, його сестра, не зупинялась ні на день.
«Спершу його навіть не визнавали полоненим. Була загроза, що Івана вважатимуть безвісти зниклим. Але вона зібрала документи, зверталася в СБУ, всюди шукала підтримку. І домоглася — брата внесли до списків обміну» — розповідають волонтери,
які допомагали родині.
Іван провів у російських застінках дев’ять довгих місяців. Харчування — кілька ложок солоної каші. Холод. Тиша. Страх. І ніякої надії. Аж поки в камеру не зайшов охоронець і не назвав його прізвище.
«Я думав — перевозять у СІЗО. А потім побачив Червоний Хрест. Тоді й зрозумів — я вдома».

Сьогодні Іван проходить реабілітацію. Каже, ще не все всередині вляглося. Але підтримка є. Приїжджали рідні, друзі. І він уже мріє про повернення до служби.
«Я не закінчив свою справу. Є борг перед тими, хто не повернеться. Перед тими, хто зараз на нулі. Я хочу бути корисним далі».
Коли Івана питають, що для нього свобода, він не шукає пафосних слів.
«Свобода — це просто бути. Дихати. Не боятися. Це не фанфари. Це коли ніхто більше не проходить через те, через що пройшов я».
Його історія — не виняток. Вона — нагадування. Про ціну нашої незалежності. Про силу волі. І про те, як важливо боротися за кожного. Іван — не лише військовий. Він — символ незламності. І доказ того, що навіть із найтемнішої безодні можна повернутися. Якщо є віра. Якщо є родина. Якщо є Україна, яка чекає.