Зарічненська громада схилила голови в жалобі, назавжди прощаючись із 32-річним Миколою Самуйликом – воїном, який поліг, боронячи незалежність України на Донеччині.
Провести героя в останню путь зібралися рідні, побратими, друзі, колеги та небайдужі земляки, – повідомляє кореспондент Район.Вараш.
Микола Самуйлик родом із села Перекалля Проживав у Зарічному. До лав Збройних сил України був призваний Вараським РТЦК та СП Рівненської області 25 червня 2024 року. Служив на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Прощання з воїном відбулось 2 червня у Зарічному.
Від домівки Миколи траурна процесія рушила пішою ходою до місцевого храму, який не вмістив усіх охочих попрощатися з полеглим.
Після прощальної служби колона рушила до кладовища, де воїна поховали зі всіма військовими почестями: під Державним прапором і з салютуванням.
Спогадами про героя поділилася його перша вчителька Марія Степанівна «Микола був дуже добрий, уважний хлопчик. Завжди з відкритим серцем. Був слухняним, ввічливим, старанним. Мені боляче навіть згадувати його в минулому часі…»
Яким був Микола, розповіла і його класна керівниця Марія Іванівна: «Пригадую, як він прийшов у школу, чорненький, гарненький. У школі був старанним, коли у нього щось не виходило, він пробував знову. Був спокійним, врівноваженим, сором’язливим, у класі завжди допомагав.. Знаєте, йому навіть не було за що зробити зауваження. Вже після школи, коли бачив мене у Зарічному, завжди вітався і питав, як справи. Одного разу зустріла їх з дружиною у селищі: «Боже, яка гарна пара», – подумала про себе. Зустрілися, він знову розпитував, як у мене справи, познайомив з дружиною. Миколка, так я його називала в школі, запрошував у гості. Дуже хорошою людиною був. Не дарма кажуть, що Господь забирає найкращих. Щиро співчуваю дружині Яні і дітям. Хай світла пам'ять про нього не згасне ніколи».
Тепло про воїна відгукується і його колишній роботодавець Віталій: «Працьовитий, чесний, завжди тримав слово. Таким був – відповідальним і щирим. Займався ремонтом техніки, вмів здивувати, не боявся вчитись чомусь новому. Був дуже добрим. Коли приходив у відпустку, то дуже позитивно відгукувався про своїх побратимів, говорив, що в цьому плані йому пощастило. Важко усвідомити цю втрату…»
У захисника залишилися дружина, син та маленька донечка.
Вічна пам'ять воїну-захиснику...