Морський піхотинець Василь Харкевич із села Малеве що на Дубенщині, у травні 2025 року отримав одну з найвищих державних нагород — Золоту Зірку Героя України. 27-річний воїн прослужив у лавах Збройних Сил лише місяць, але цього часу вистачило, щоб проявити неймовірну мужність: зірвати понад 10 штурмів ворога, взяти у полон російського солдата та дорого заплатити за цю боротьбу — він втратив ногу внаслідок поранення.
Про це Василь Харкевич розповів Суспільному.
Випадковий полон «По рації передали, що троє тіл біжать у нашу сторону — дали команду стріляти всім, що є», — розповідає Василь.
Коли заклинило автомат, він узяв трофейний, але й той відмовив. Один із росіян опинився просто поруч — і морпіх діяв блискавично: прикладом по обличчю, ніж до горла — і полонений уже в його ямі.
Зв’язати довелося шнурками від берців. Коли ж той спробував вирвати автомат — знову довелось погрожувати ножем. Потім ворога передали далі, доля його Василю невідома.
Поранення, яке змінило життя16 жовтня 2024 року дрон влетів в окоп і приніс із собою смерть.
«Ногу сіпнув — одна норм, а друга легенька...
дивлюсь — висить на м’ясі», — згадує воїн.
Командир вчасно наклав турнікет, Василь сам повз до укриття, поки дрони скидали нові заряди.
У бліндажі, під обстрілом, чекав евакуації кілька годин. На ранок — ампутація. Спочатку — у Дніпрі, потім ще вищу зробили в Києві.
Протезування та шлях до себеРеабілітація тривала в кількох містах — Київ, Львів, Мукачево, Берегове. Перший протез отримав напередодні Нового року, згодом — бойовий. Тепер Василь — вдома, у рідному Малевому, де потрохи відновлюється. Ходить на прогулянки, катається на велосипеді.
«Вже не ті сили… але живий — і це головне», — зізнається.
«Не очікував, що буде Золота Зірка»Про нагороду Василь дізнався несподівано. Спочатку повідомили, що документи подано, але не сказали, на що саме. Потім зателефонували з Офісу Президента — Герой України. Поїхав із мамою до Києва.
«Було приємно. Ще й з хлопцями поспілкувався», — каже він.
Головне — перемогаНині Василь чекає результатів медкомісії та думає, чим займатиметься далі. Але найважливіше для нього — щоб закінчилася війна.
«Назад час не повернеш, але треба жити. Не сумувати, а бути «живчиком», — говорить Герой.
Василь Харкевич — це не просто воїн, це символ мужності, витримки та надії. Його історія — ще одне нагадування про те, якою ціною здобувається свобода.
Читайте також: Прощальний акорд шкільного життя: 47 випускників Демидівської громади завершили навчання