Рівне

Герої повертаються: як на Рівненщині зустрічають звільнених з полону воїнів

17 лип•ОГО

Їх зустрічали з обіймами, квітами, короваями та прапорами. Але головне — з вірою, що тепер для них почнеться нове життя. Без тортур, страху й неволі. Це не просто повернення. Це — повернення гідності, віри, життя.Руслан Сало: із полону — додому, у Кургани

11 липня до села Кургани повернувся Руслан Сало — захисник України, який понад рік перебував у російському полоні. Його звільнили ще у травні, у рамках масштабного обміну “1000 на 1000”, однак повернення додому стало можливим лише тепер — після реабілітації.

Руслан Сало

У Курганах йому влаштували теплу зустріч. Люди прийшли не з цікавості, а з любові. Його обіймали, дякували, мовчки плакали, тримаючи за руку. Ніхто не питав “що було” — усі дякували за “що є”: що він живий, що поруч, що вільний.

Валентин Чубик: коровай, гімн і прапор

16 липня село Почапки, що на Рівненщині, зустріло свого захисника — Валентина Чубика Йому 47 років. Його визволили з полону 10 червня, але шлях додому був складним і тривав місяць.

Валентин Чубик

На подвір’ї чекали односельці з короваєм, квітами та прапорами. Діти дарували листівки,

дорослі — міцні обійми. А сам Валентин разом із громадою заспівав гімн України. Цей момент зняли на відео, яке миттєво розлетілося мережею. Його очі — безмежно втомлені, але сповнені вдячності.

Олег Сосюк: день, який не забудеться ніколи

32-річний Олег Сосюк із села Глушиця Сарненського району провів у полоні рік і три місяці. Його мобілізували ще у квітні 2022 року. У полоні — з літа. Його звільнили 25 травня 2025 року. А 9 липня громада обійняла його знову — уже вдома.

Олег Сосюк

Його чекали не лише рідні, а й уся громада. Діти тримали плакати з написами “Дякуємо за життя”, “Наш Герой” та дарували квіти. Люди аплодували, кричали “Слава Україні!” — і ніхто не стримував сліз.

“Цей день ми запам’ятаємо. Назавжди. Бо це день повернення віри. У життя, у справедливість, у людей”, — кажуть у громаді.

Станіслав Павлушенко: обійми після двох років неволі

10 липня в Рокитнівську громаду повернувся Станіслав Павлушенко. Майже два роки полону — з 26 червня 2023 року по 25 травня 2025-го. Два роки без новин, без впевненості, що живий. Але він витримав.

Станіслав Павлушенко

“Ми обійняли нашого Героя — і ніщо не зрівняється з цим відчуттям”, — написав голова громади Григорій Таргонський. Повернення Станіслава — не просто особиста перемога. Це — доказ, що кожне життя важливе, що за кожного борються до кінця.

Життя після неволі: як говорити з тими, хто повернувся з полону

Після емоційних зустрічей — тиша. Бо далі починається непростий процес: адаптація, відновлення, прийняття. І в цей час найважливішим стає не лише фахова допомога, а й підтримка близьких.

1. Не жертва, а Воїн

Психологи радять: ніколи не називайте людину, яка повернулася з полону, “жертвою”. Це Воїн. Той, хто вижив. Той, хто повернувся. Говоріть із повагою, не жалістю.

2. Не змушуйте говорити

Після полону багато хто не готовий одразу ділитися пережитим. І не зобов’язаний. Не варто запитувати “що було”, “як катували”. Якщо захоче — розкаже. Але тоді, коли буде готовий.

3. Дотримуйтеся кордонів

Не обіймайте, не торкайтеся, не фотографуйте — без дозволу. Не вторгайтесь у особистий простір. Це елементарна повага, яка лікує більше за слова.

4. Говоріть про теперішнє

Допоможіть повернутися до буденності.

Прогулянка, спільне чаювання, розмова про сад чи дітей — усе це створює “опору” у реальності. Фокус має бути на сьогоденні, а не на тому, що було в полоні.

5. Не тисніть — підтримуйте

Запропонуйте допомогу, але не наполягайте. Питайте: “Як я можу бути корисним?” або “Хочеш поговорити — я поруч”. Присутність, прийняття й терпіння — основа адаптації.

Вони повернулись — тепер маємо бути їхнім тилом

Кожен із цих чоловіків повернувся не тільки до дому. Вони повернулись у громади, які тепер мають стати для них підтримкою, середовищем, де можна знову дихати вільно. Не як “ті, що були в полоні”, а як — наші. Наші захисники, наші близькі, наші люди.

Їхні імена мають залишитися не тільки в новинах, а й у нашій пам’яті. Бо кожне повернення — це не просто радість. Це — відповідальність. І найкраще, що ми можемо зробити — не забути, не тиснути, не випитувати. А просто бути поруч.

Курган, Громада, Перемога, Червень, Новина

Читайте ще