43-річний боєць “Смайл” - головний сержант роти. Чоловік - родом із Вараша. У мирному житті працював, будував плани, виховував сина, а тепер — прикриває побратимів під кулями, пережив поранення, виводив цивільних із-під вогню.
Історію військовика оприлюднили у пресслуужбі бригади ТрО "Горинь".
У перші години повномасштабного вторгнення "Смайл" побачив у небі ракети та зрозумів, що не зможе залишитися осторонь. Уже 26 лютого він був у своєму підрозділі.
«До того я зброї в руках не тримав. Але стало ясно — або ми, або нас».
Макарів. Засідка. Шестеро врятованих
На початку березня 2022 року “Смайл” і його побратим “Зевс” мали влаштувати засідку на ворожий танк у Макарові. Проте техніка не вийшла, а обстріл почався.
«Ми сиділи до 9 ранку. Командир сказав — чекати на ворога. Через якийсь час до нас вийшов місцевий: “Хлопці, і мене заберіть”».
На шляху назад вони вивели ще шістьох місцевих людей. Це були цивільні, які приїхали вивозити дітей, але потрапили під обстріли та сховалися в хаті. Завдяки “Смайлу” й “Зевсу” всі залишилися живими.
«Ми не могли їх лишити. Просто взяли — і повели.
Тоді ще не було страху. Було тільки "так треба"».

Куп’янський напрямок. Засідка. Поранення
Пізніше — бої під Піщаним. “Смайл” зустрічав групу, яка мала зайти на позицію, коли сам потрапив у засідку. Його прошили відразу дві кулі — у плече та в руку.
«Я сам собі наклав турнікети. Сказав хлопцям, що не зможу допомогти — дві руки вибиті. Передав по радійці ситуацію. І пішов. Сам. До своїх. Повільно. Але йшов».
Усе могло закінчитись інакше. Але дорогою до евака “Смайла” зустрів простий солдат із позивним “Хірург”. Зняв турнікети, потампанував рани й дав шанс на збереження рук. На стабпункті сказали прямо: ще трохи — і обидві кінцівки пішли б під ніж.
«Імена рятівників — у моїй пам’яті. Я не забуду. Як і побратимів, яких більше немає».
Мотивація — син, який чекає вдома
У воїна є син. Йому - 13. Він пишається батьком, вірить у нього, щодня шле смайлики, чекає відео. Вони на зв’язку майже щодня. І ця віра — підтримуй та мотивує бійця.
«Він каже: “Тату, ти найкращий”. А я не маю права бути слабким, коли він в мене вірить».
Родина лишилася в Україні. Батько має інвалідність, мати — літня жінка. Брат також був на війні, але повернувся, аби доглядати батьків. Тепер “Смайл” служить — за обох.
«Мої хлопці, з якими починав - загинули. Тепер я — за них, за себе, за сина, за кожного, хто не дійшов».
Історія не про кулі, а про вибір
“Смайл” повернувся до строю. Уже після шпиталю, із тяжким досвідом — але не міг інакше.
«Хлопці не для того загинули, щоб віддати країну назад. Якщо ми втратимо її знову — то дарма всі ці жертви. А я не дозволю. Бо це мій син. Це мій дім. Мої побратими. І моя війна».